Я живу в маленькому містечку, де всі все знають одне про одного. Через це я завжди мріяла жити у мегаполісі, щоб одягатися як мені хочеться й мати стосунки з ким хочеться, і щоб нікому не було до цього діла. Проте доля вирішила по іншому.
Зустрічалась я тоді з Миколою, і приховати це нам не вдалося. Через деякий час ми вирішили з’їхатись та спробувати жити разом, однак одружуватись не планували. Мої батьки ніколи не мали претензій до того з ким я живу, поки не дізнались про те, що я вагітна. Не встигла розповісти новину Миколі, як про це вже шуміли в місті.
Коли до мого кавалера дійшли чутки, його ніби вітром здуло. Микола навіть не відповідав на дзвінки, просто залишив мене одну в орендованій квартирі. Що було робити?! Довелося переїхати до батьків.
Спочатку я наївно вірила, що коханий таки повернеться, і ми разом виховуватимемо дитину, але його все не було й не було. Згодом я дізналась, що чекаю на двійню дівчаток. Мене це зовсім не злякало, навпаки я дуже зраділа, адже люблю дітей. Після народження донечок мені допомагала мама, яка вже була на пенсії. Через те, я мала змогу влаштуватись на роботу, аби забезпечити своїх дітей усім необхідним. Потім за старання мені навіть дали вищу посаду — я стала помічницею керівника в компанії.
Життя налагодилось, а Іринка та Оленка так швидко росли, що я навіть не встигала за всіма їхніми досягненнями. Все було чудово поки одного дня, до мене не прийшов він… Якось в компанії була вакансія вантажника, й мені доручили провести співбесіду з робітником. Ним виявився Микола, який зовсім не очікував мене тут побачити.
– Привіт, Ярино. Я тебе навіть не впізнав спочатку, ти так змінилась, така пані стала… — сказав він.
– Добрий день, вибачте, ми знайомі? — вдала, що не впізнала.
– Хіба ти мене не пам’ятаєш?
– Чому ви до мене на “ти” звертаєтесь? Перейдімо до співбесіди.
– Ну, Ярино, вибач, я ж батько твоїх дітей, хіба я не заслуговую на роботу тут?
– Що? Я зараз покличу охорону якщо ви не припините! — викрикнула я.
Тоді Микола почав благати мене дати йому цю роботу, але я прогнала його. Усе життя я мріяла колись зробити щось подібне, але ніколи не думала, що це принесе мені стільки задоволення. Все-таки у цьому житті переможницею вийшла я, а не він, як думала собі раніше. Адже доля подарувала мені можливість виховувати чудових дітей без їхнього горе-батька. Тому дорогі жінки, завжди у всьому шукайте позитив! Не опускайте руки, а пам’ятайте, що в житті після чорної смуги завжди настає біла.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!