Здається, що у моєї мами ніколи не було закладено в голові материнського інстинкту. Я для неї була якоюсь лялькою, з якою можна гарно пофотографуватися десь у парку. Мене вона народила досить рано, у 19 років. А хто мій тато? Я досі не знаю, чесно.
Моїм вихованням займалася бабуся Стефанія. Мама “працювала” в салоні краси, але переважно, після роботи вона не йшла додому, а кудись в клуби чи в ресторани. Тоді займалася пошуками багатого залицяльника.
А коли мені виповнилося 13 років, то мама познайомилася з якимось Леонідом. Чесно, я коли вперше побачила свого вітчима, то подумала, що мама привела якогось дідуся. Між ними різниця була в 17 років. І я навіть соромилася комусь у школі розповідати про такого старенького тата, аби не почали насміхатися чи пліткувати.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Леонід мав свій бізнес, купував ділянки та будував будинки. І для мами він нічого не шкодував – новий телефон, парфуми, шуби, золоті прикраси, поїздки закордон. Але тільки для мами, про мене він не згадував. Якось я підслухала розмову бабусі та мами:
“Вона твоя донька! Поки ти носиш брендові речі, я Ліді спідничку в секонд-хенді купую”
“Мамо, ну Льонічка не хоче вкладатися в чужу дитину. Я не можу в нього попросити гроші Ліді на одяг, він відмовить.”
Через декілька місяців стосунків Леонід зробив мамі пропозицію та вони переїхали жити в Італію. Зізнаюся, що я навіть не плакала, коли проводжала маму в аеропорт. Ну хіба мені було що втрачати? Ця людина взагалі не брала ніякої участі в моєму вихованні, її цікавили чоловіки та романтичні пригоди.
З бабусею мені було дуже добре. Завдяки її підтримці та допомозі я закінчила школу із золотою медаллю та отримала стипендію. І не в якомусь ПТУ, а у Львівському Національному Університеті, юридичний факультет. Старанно вчилася, всі екзамени на 5 здавала. Окрім цього, після літньої сесії я влаштувалася офіціанткою на роботу в кафе. Зарплату за зміну та чайові відкладала. І так ми з бабусею змогли через 3 місяці поїхати в тур до Польщі та Чехії.
Мама про мене згадувала тільки 2 рази на рік – 31 грудня та 5 липня (на мій день народження). Наші розмови тривали не так довго, тільки 5 хвилин. І переважно говорила мама, хвалилася, як їй добре в Італії, у яких країнах встигла побувати і що гарного їй подарував коханий Льонічка.
Так вже минуло 10 років. Зараз я працюю помічником адвоката, маю хорошу зарплату, купила нещодавно собі омріяну машину. Зробила у квартирі бабусі капітальний ремонт, сама купила меблі та заплатила майстрам. Тепер у бабусі є помічники: робот-пилосос на пульті керування, посудомийка, хлібопічка, гриль, індукційна плита і мультиварка. Тепер їй не треба стояти на кухні, аби приготувати вечерю – за неї все зробить техніка. І поки їжа готується, бабуся собі дивиться якісь передачі, типу “Супермама” чи серіали по 1+1.
Ремонт, подорожі, дорога техніка – це моя подяка бабусі за роки піклування. Саме вона виховала мене такою розумною та працьовитою жінкою.
Але нещодавно у наше життя увірвалася…мама. Без попередження приїхала до нас у гості:
– Ой, ну що за палац ви тут зробили. Я в шоці!
Ну не просто так мама ходила, охала і ахала від захвату, нахвалювала мене та бабусю. Помітила, що вона привезла з собою 3 валізи та ще пакунки.
– Ма, а це що таке?
– Ой, доню, ти не уявляєш, що сталося. Мене Льоня, та свиня нахабна, аби йому печінки повилазили, вигнав геть! Привів молоду дівку, молодшу за тебе і сказав, що це його нова жінка!
– І ти згадала про мене та бабусю?
– Так. А куди мені ще йти? Добре, що хоча б всі мої речі віддав та прикраси. Я мала шубку продати, аби мати хоча б гроші квиток додому купити.
– І що ти хочеш?
– Як що? Буду жити з вами, знайду тут якусь роботу. Треба ще цю шубу та золоту каблучку продати. Не хочу, аби ці речі нагадували про ту падлюку.
– Ти думаєш, що ми хочемо тебе бачити після стількох років мовчання?
– Так, я зробила помилку, але всі ми заслуговуємо на 2 шанс. Ти сама могла хоча б раз до мами зателефонувати, поцікавитися, як справи Може мене так взагалі у рабстві тримали?
Але я показала мамі на двері та виставила її валізи у під’їзд. Вона довго кричала на мене, лаялася, що аж всі сусіди чули, потім взагалі сказала, що через суд забере квартиру.
Я не розумію одного – що твориться у голові моєї мами? Вона стільки років про мене навіть не згадувала, ніяких солодощів чи подарунків не присилала. А тут прийшла, корчить з себе святу та босу мученицю.
Мені взагалі байдуже, куди піде мама і що вона робитиме. Головне, аби мені та бабусі життя не кошмарила.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!