Свого тата я ніколи не бачила. Він покинув мою маму, ще коли вона ходила вагітна. Пам’ятаю, як ми довго жили у невеличкій кімнатці в гуртожитку, милися в тазику (бо навіть теплої води не було), спали на старезному ліжку з пролежаними пружинами.
Але найбільше дивувала мене поведінка бабусі та дідуся, батьків мами. Вони вкрай рідко заходили у гості, хоча жили майже в одному районі. Тільки коли я навчалася у 5 класі, мама нарешті назбирала гроші на власне житло і ми переїхали на однокімнатну квартиру. Правда, деякі меблі все-таки були не нові, а старі, від колишніх мешканців.
Я не почувалася коханою внучкою. Навіть було заздрісно, коли бачила, що однокласників зі школи забирали родичі чи на батьківські збори приходили. Вони самі згадували про моє існування, тільки коли було день народження. Ні на шкільні вистави чи на змагання вони не приходили. Мама не могла відвідувати вистави, бо мала 2 роботи. Зранку працювала на базарі, продавала одяг, а потім на нічні зміни йшла прибирати супермаркети та офіси.
Зараз мені 24 і нещодавно я народила донечку Мирославу. Чоловік також покинув мене, обміняв на молоду коханку. Мама дуже бідкалася і плакала, бо я повторила частково її долю.
Декілька днів тому мама була на роботі, а я мала терміново поїхати на огляд до лікаря, подивитися, як там здоров’я після пологів. Хотіла попросити сусідку, аби вона посиділа з Миросею. Однак, її не було вдома. Тому довелося зателефонувати до бабусі та дідуся:
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Будь ласка, хоча б на годинку. Я туди-сюди швиденько.
– Ні, ми не можемо. Зайняті!
Ну я не стала ображатися, взяла донечку в лікарню. Вона тихо спала і не капризувала.
Однак, на цьому наші проблеми не закінчилися. Мамі затримували зарплату, а донечка захворіла. Грошей на ліки у нас не вистачало, ще й хотіла купити Миросі комбінезончик на таку холодну погоду.
Знову взяла телефон і набрала до бабусі. Ну хоча б рідній правнучці допомогли, це не жарти.
– Олено, в нас також грошей нема. Тої пенсії як кіт наплакав. Ти краще через тиждень подзвони, може, будуть гроші.
Мені довилося позичити гроші у сусідки. Зараз Мирослава добре почувається, йде на поправку.
Вчора відкриваю Фейсбук – а бабуся з дідусем поїхали відпочивати у гори зі знайомими. Фото з шашликами, як вони купаються в басейні, в ресторані. Звісно, я не дурепа та розумію, що такий відпочинок у Буковелі обійшовся не в тисячу гривень.
Ми з мамою аж сліз не могли стримати. От як так можна? Правнучка хворіє, ледь до лікарні не потрапила. А вони поїхали розважатися в гори.
Ви не подумайте, що вони такі бідні та нещасні, на одну пенсію живуть. Мають магазин продуктовий на базарі, чималий прибуток. А ще моя бабуся бере дітей на додаткові заняття вдома, викладає математику.
Дуже сумно, що рідні люди відвертаються від мене та Миросі. Невже правнучка не заслужила на любов та турботу?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!