Я вже 10 років працюю в Європі. Поїхала закордон, аби на роботу гарну влаштуватися. Була і в Польщі, Німеччині. Останній рік живу в Лісабоні у стареньких сеньйорів.
Приїжджаю в Україну тричі на рік – зима, весна та літо. Переважно, така “відпустка” припадає на свята, типу Великдень, Різдво. Цього літа я приїхала спеціально на Спаса.
Своїм дітям я ніколи нічого не жаліла. Донькам купила по квартирі, то ще й хороший район та дорогий забудовник. Потім заплатила за весілля. Останній такий “грубий” подарунок – це машина для молодшої Вікторії, позашляховик 2022 року випуску. Ще й у найкращій комплектації. А це, до слова, 30 тисяч доларів.
Але вже думаю, що варто закінчувати з тими заробітками. Бо внукам потрібна бабуся не тільки на свята. Звикли мене бачити тільки через екран комп’ютера у Скайпі. У мене від покійної мами залишився невеличкий будиночок за містом у Жирівці. Вирішила привести хатинку в порядок, потім туди переїду. А свою стару львівську здаватиму в оренду.
І в Жирівці у мене є невеличкий город. Я тут посадила кущики малини, лохини, ожини. Купила саджанці на аличу, грушу, яблуню. Час від часу за городом слідкує сусідка, пані Стефа. Я передаю їй продукти з Лісабону в знак подяки.
Декілька днів тому я приїхала додому. Думала зробити родинний пікнік, посмажити шашлики. Але то ввечері, бо рано на городі треба поратися. Викорчувати бур’яни, щось нове посадити. Хотіла зробити невеличку клумбу з туями та ялівцем для декору.
Попросила дочок приїхати, бо сама я б точно не впоралася.
– На 9 ранку, я сапки та всі ті мотики маю.
– Ма, ну нащо так рано? Ми ж поспати хочемо.
– Вам що важливіше – сон чи мама?
От виявилося, що сон. Бо що Олена, що Вікторія приїхали аж під вечір. Я так на тому городі втомилася, що не мала сил навіть якусь закуску приготувати. Зяті почали крутити шашлик та цмулили пиво, а донечки на лавці гризли насіння.
Ну хіба Віка допомогла мені винести закуски до столу на веранду. Однак, замість тихого застілля почалися докори:
– Мамо, нащо тобі цей сарай? Скільки грошей вкладаєш в ремонт. А яка користь з городу?
– Та, сама ж маєш квартиру на Сихові. Краще продай ділянку та розділи гроші між нами.
– Діти, я вам і так дала все найкраще, час і про себе подумати. Чи ви хочете, аби я вгнулася на тих заробітках?
Ось так ми посварилися через гроші. Дівчата навіть не посиділи до кінця, забрали онуків та поїхали додому.
Через тиждень мені знову треба повертатися в Лісабон. Доньки досі на мене ображаються. Але через що? Хіба я так мало робила для них? Хіба от вони не цінували мою поміч?
Я вже втомилася працювати, як коняка. Час вже й про себе подумати і про старість. Чи доньки хочуть мене з тої Португалії у домовині забирати?
Як вирішити цей конфлікт в родині?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!