У родину свого сина я ніколи не пхалася. Він вже дорослий чоловік, має свою голову на плечах. Тим паче, ну це йому з Катериною жити, а не мені.
Однак, ми з чоловіком на весілля подарували молодятам квартиру. Це не був розкішний будинок чи новобудова, а двушка у спальному районі нашого міста. Колись ця квартира належала покійний родичці, яку Павло отримав потім у спадок.
Правда, невістка дуже образилася на такий подарунок:
– То ми ще маємо ремонт робити? Подивіться, тут все треба зносити. Стіни криві, підлога скрипить, от-от провалюся.
– Ну що ти таке вигадуєш, Катерино.
– Та нам ремонт обійдеться в круглу суму. Краще б не пожаліли для нас та вибрали нормальну квартиру в новобудові.
Ну і тоді я зрозуміла, що моя невістка насправді корислива жінка, чесно. І коли я пригрозила, що заберу житло, раз нічого не подобається – то Катя вже закрила ротика та слухняно робила ремонт. Однак, у гості нас не запрошувала.
Минуло вже 10 років і ми так досі з невісткою холодно спілкуємося. Але для онуків я нічого не жалію. Ми з Олексієм постійно привозили їм подарунки, гостинці, іграшки, на вихідні забирали дітлахів до нас на дачу.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мій Олексій за освітою військовий. Тому, коли почалася війна, то він одразу зраненька виїхав до Києва, а там вже на передову. Він був спершу в Харківській області, потім поїхав до Херсону та останні місяці воював на Донецькому напрямку. Я постійно передавала йому одяг, продукти, щонеділі молилася за його здоров’я та просила, аби Бог оберігав мого коханого.
Але, на жаль, цього місяця я отримала дуже сумну звістку – мого Олексія не стало. Потрапив під обстріл, з його команди тільки 2 молодих хлопчаків дивом врятувалися від ворожих куль, але залишилися з серйозними пораненнями. Коли мені сказали про смерть чоловіка, то я довго не могла повірити та плакала у слухавку. Син також важко переживав втрату батька. Онуки так плакали за дідусем, у них аж істерика почалася.
Єдина людина, якій відверто було байдуже – це невістка. Вона навіть не намагалася якось нас підтримати, лише сказала “значіть, на все воля Божа”.
Приїхало багато родичів та друзів, аби провести мого Олексія в останню путь. Навіть його побратими з передка приїхали на похорон. Панахиду на 9 днів я вирішила робити вдома, бо не було часу замовляти кафе чи ресторан. Сусідка допомагала мені готувати страви, прибирати вдома, носити крісла та столи.
Однак, нам все одно бракувало рук для допомоги. Тому я зателефонувала до Катерини, аби вона бодай на годину приїхала та допомогла:
– Треба тільки салати нарізати та солодке спекти. Чашки маєш вдома? Бо нам на гостей не вистачає.
– Ні я не зможу приїхати. У моєї куми день народження, вона ще місця том запросила в кафе. Так що сьогодні точно ні.
Я була просто шокована, коли почула цю відмову. Ну як взагалі можна думати про розваги під час скорботи? Померла не якась стороння людина, а її свекор, рідна людина!
На щастя, приїхали доньки сусідки. І от незнайомі дівчата допомагали мені готуватися до панахиди, в той час, коли невістка в ресторані відпочивала. Я побачила її фотографі в Фейсбуці – така краля, на підборах, танцює з подругами. Ні каплі на те, що в неї померла близька людина.
Син тоді почав захищати жінку. Мовляв, запрошення отримали давно і не могли відмовити у святкуванні кумі.
– Мамо, там одне місце в кафе мінімум тисячу коштує. Ну якби ми не прийшли, то гроші би пропали дарма. Ми не хотіли іменинницю ображати.
Ну мені ще так погано на душі ніколи не було. Взагалі, як можна так зневажливо ставитися до свого родича? Мій чоловік служив у ЗСУ, боронив країну від ворогів. А невістка танці танцювала і розважалася. І це коли треба було готуватися до поминок.
От як можна бути такою безсоромною людиною?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!