Я не сподобалася пані Ользі ще на першому знайомстві. З якою огидою вона дивилася на мене, кривилася рота і закочувала очі. Ну типова свекруха, яка ненавидить свою невістку.
Пані Ольга Василівна загалом складна людина. Вона не тільки зі мною любила сваритися, а зі всіма. Чи то сусідка, листоноша або ж касирка в магазині. От наче її духовна їжа – це сварки, докори та скандали, вона наче той енергетичний вампір.
На щастя, я мала двокімнатну квартиру у спадок від бабусі. Тому коханий переїхав до мене, зробили ремонт. Але свекруха все одно не давала спокою. Постійно тероризувала Мирона дзвінками та говорила, яка я погана жінка.
– Та вона відьма. Піди до церкви, хай тебе священник висповідає
– Мамо, або ти перестаєш говорити всякі дурниці про мою жінку. Або можеш навіть не згадувати про моє існування.
Після таких погроз пані Ольга трохи скрутила свій норов. Хоча я бачила, як у неї аж язик чухається сказати мені щось гидке та підле.
Навіть коли я народила дітей, то свекруха все одно не прийняла мене в родину. Чесно, тоді вже всередині мене наче померла надія на хороші стосунки зі свекрухою.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я за 10 років нічого не просила у пані Ольги. Ні допомоги, ні уваги чи любові. З дітками мені допомагала моя мама, приїздила з села. Ну і коханий Мирон був поруч.
Не прийшла свекруха на 1 дзвоник сина? Байдуже, головне, що ми були поруч. Не привітала донечку зі святом у садку? Нічого, зате моя мама стільки подарунків привезла.
Щоб ви розуміли, діти дуже довго думали, що у них одна бабуся – моя мама. Свекруха сама не хотіла брати участі у вихованні онуків. Щоразу, як до неї телефонував Мирон, то чули пусті відмовки “багато справ”, “голова болить”, “погано почуваюся”.
Але тиждень тому я все-таки переступила через свою гордість та попросила пані Ольгу про допомогу.
Моя мама потрапила у лікарню, там перенесла важку операцію. Вона живе сама у селі та поки не може доглядати за господаркою. Поки вона у стаціонарі, сусіди якось годували худобу. Тому ми з Мироном вирішили приїхати на декілька днів, допомогти їй вдома.
Я не хотіла, аби діти пропускали школу. І свекруха погодилася за ними наглянути, поки ми у селі. Мої діти слухняні, самостійні, син може сам домашнє завдання, допомогти поприбирати.
Залишили свекрусі гроші (6 тисяч гривень на різні непередбачувані витрати), забила холодильник та морозилку продуктами, поприбирала, аби все чистенько було. Ще й поговорила серйозно з дітками, щоб слухали бабусю.
Перші 3 дні все було добре. Я телефонувала ввечері до сина, з ним говорила, адже свекруха не хотіла брати слухавку.
Однак, наступного дня в обід до мене зателефонував Сашко весь у сльозах:
– Мамо, будь ласка, повертайся!
– Що таке, синку? Щось трапилося?
– Мамо, бабуся каже, що ми циганчата і нас підкинули! А сьогодні Софійка не хотіла їсти кашу, то вона її побила ременем і поставила на гречку в куток.
Виявилося, що ці 3 дні діти були з бабусею, наче на каторзі. Вона не соромилася лаяти їх за найменший прогріх – погано вирішив приклад, не почистили зранку зуби чи просили подивитися мультики довше.
Я одразу розповіла про все чоловікові. Ми попросили сусідку наглянути за мамою, заплатили їй гроші, аби та купила ліки та одразу поїхали до міста.
Всю дорогу додому я уявляла, як дам смачного ляпаса свекрусі по її нахабній пиці. Вона ж не знала що ми повертаємося.
Одразу з порога я почала з нею сваритися, навіть двері не встигла закрити.
– У тебе син якийсь хуліган, невихований! Що з нього виросте? Певно, зек майбутній!
– Як ви взагалі смієте так з дітками поводити, цей ваші онуки рідні!
– Ой, ти спершу доведи, що то моя кровинка. Бо дивлюся на них – байстрючата, тьфу на тебе, дівку гулящу!
Тоді вже чоловік просто взяв всі речі свекрухи та викинув їх у під’їзд Потім вивів маму за руку та гучно зачинив двері перед її носом.
Ще довго заспокоювала дітей після такої “няньки”. На щастя, вдалося їх задобрити солодощами та обіцянками купити нові іграшки.
Мало того, свекруха за квартирою не слідкувала. Не поливала вазонки (як я просила), одяг не витягнула з прання, він весь просмердівся у машинці. Так ще й вирішила навести свої порядки у моїй шафі.
Я просто не розумію таку поведінку свекрухи. Добре, я така погана невістка, можеш мене ображати. Але перекидати свою ненависть ще на онуків – це просто низько. Адже вона розуміла, що малі діти не дадуть здачі. Тим паче, їх легше ображати і залякувати.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!