У 2020 році я розлучилася зі своїм чоловіком. Тоді почався карантин і Павло весь час сидів вдома, в родині заробляла тільки я. І ви не подумайте, мого чоловіка не звільнили, він сам пішов за власним бажанням.
– Теж мені, буду я за ті копійки пахати, як кінь. Може щось краще знайду!
Але від квітня аж по листопад чоловік так нічого і не знайшов. Звісно, грошей нам тоді ледь-ледь вистачало, добре, що свекруха давала тисячку нам на продукти. Але мені було так соромно просити в неї гроші, от чесно, аж плакати хотіла.
Тому першою наважилася написати заяву на розлучення. Ну яка користь з такого чоловіка? Вдома не допомагав, з дітьми не хотів гратися. В нього були тільки 2 захоплення – пиво та футбол.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
На щастя, квартира належала мені, хоча Павло намагався відсудити у мене половину. То вже ні сорому, ні совісті в людини нема, я вам так скажу.
Моя свекруха, Ольга Миронівна, тоді в нашу родину не лізла. Вона була закордоном на заробітках та майже останньою дізналася про розлучення. Однак, на мій подив, дуже спокійно до цього віднеслася та почала мене заспокоювати:
– Ну всяке буває. Але, знаєш, я від своїх онуків не відмовлюся. В разі потреби – ти дзвони, я тобі допоможу.
У нас двоє діток, старший син Марко та молодша донечка Ліда. Деякі речі доня може доношувати за сином (футболки, кросівки, курточки), але часто я купувала новий одяг. Рятувала ситуацію моя мама, вона часто передавала нам з села домашні продукти: молочко, сметану, сир, яєчка. Ну і діти дуже любили проводити у бабусі вихідні та літні канікули.
Чоловік вкрай рідко нагадував про себе. Раз на місяць телефонував або ж скидав на картку 3 тисячі – більше не міг давати на аліменти. Добре, що свекруха про онуків не забувала, на свята передавала нам подарунки. Того року купила Маркові ноутбук, а Ліді велику ляльку та зимову курточку.
Цього місяця мені затримали зарплату і сказали, що премії не буде – не виконала план роботи. Я позичила в сусідки гроші, щоб купити дітям солодощі на Миколая. Добре, що цього разу в дітей не були довгі списки побажань.
Але є інша проблема – Різдво та Новий Рік. 24 грудня я поїду до мами в село, треба ж допомагати. Але вона попросила купити мене в місті деякі продукти до столу. Ще й діти згадали про обіцянки:
– Мамо, а ти пам’ятаєш, що обіцяла мені купити нові санчата, якщо я без 9 закінчу цей семестр. От нам скоро мають дати табель і ти будеш шокована моїми оцінками
– А я теж хочу санки, рожеві.
І на додачу треба ще дати гроші у батьківський комітет. Адже у школі влаштовують якусь виставу, де дітям даруватимуть подарунки перед Новим Роком. А сума чимала, 500 гривень з дитини. Тобто, мені тисячку треба дати. Глянула на ціни в Епіцентрі – то мінімум 2 тисячі треба дати за хороші та місці санчата.
Я тоді переступила через свою гордість та вирішила попросити гроші у чоловіка. Однак, він довго не підіймав слухавку, а потім взагалі заблокував мій номер
Ну і до кого ще звертатися? Ясно, що до свекрухи. Тим паче, я знала, що вона вже приїхала в Україну на свята.
– Тут така ситуація, мені зарплату затримують. Чесно, останні гроші вчора витратила на продукти. Ви б не могли…
– Ой. Маріє, та я сама нічого не привезла, повір. Думаєш, що на заробітках так легко?
– Ну але ж це на ваших онуків. Буквально 4 тисячі гривень, після Нового Року все поверну.
– Ні, не можу. Хіба приїдь, передам для дітей солодощі, які їм Миколай приніс.
Як виявилося потім, у свекрухи були гроші. Але вона купила Павлові нову машину в кредит. А на рідних онуків пожаліла 4 тисячі гривень. Та це просто ніщо в порівнянні з тим, скільки вона заробляє в Італії.
Не розумі, я можна так нахабно відмовляти рідним онукам у допомозі. Я ж не буду витрачати ті гроші на якісь розваги чи дурниці. Така “чудова” у них бабуся.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!