Перед весіллям Андрій чітко дав мені зрозуміти, що з нами якийсь час буде жити його мама. Вона нещодавно два інсульти пережила, здоров’я підводило, треба було за нею наглядати.
Вона мені нормальною людиною здалась, тому це мене не злякало. Усі ж ми колись будемо старими, правда?
От тільки свекруха моя, як виявилось, із сюрпризом. Святкування скінчилось, гості порозходились і вилізла справжня її натура назовні.
– Ні-ні, Катерино, оце такого більше ніколи не роби, чула? – знову бігла вона до мене, поки я на кухні поралась. – Хто ж так борщ варить? Це помийки якісь будуть, а не обід. Мій Андрій такого не їстиме, дай я сама.
То вже було не вперше, тому я відійшла від столу та й пішла прибирати. Звикла вже, що Ніна Петрівна скрізь свої 5 копійок вставляє.
Тільки стала прання закидати – кинула Ніна Петрівна той борщ і побігла заглядати, скільки ж я прального порошку кидаю. Чи, часом, не забагато… Не знаю, чого вона за тим порошком так трусилась, якщо платив за все Андрій.
Свекруха моя навіть пенсії не отримувала, жила на наші гроші. Це нам ніяк не заважало, от характер її я терпіла з останніх сил. Занадто вже вона приставуча і непостійна.
Трохи простіше стало, коли я народила первістка. Я не дуже знала, як з дітьми поводитись, та й пологи пройшли дуже важко. Тому Ніна Петрівна тут знадобилась, як ніколи раніше. До мене чіплятись перестала, одно з внуком носилась.
У декреті довго я не сиділа, вже через три місяці пішла на роботу. Час зараз неспокійний, гроші зайві не бувають. З дитям лишалась свекруха, Андрій за це їй чимало платив.
Так ми прожили трохи більше року, а тоді Ніна Петрівна почала чудити. То гуляти кудись йшла, коли я просила із сином посидіти, то в магазині по три години пропадала… Словом, почала все менше своїх обов’язків виконувати.
А раз вернулась я додому, а там так мій Богданчик плаче, аж надривається! Я все кинула, до нього побігла, а він сам! У цей день свекруха мала його наглядати, а її і близько не було! Добре, що я раніше з роботи прийшла.. Уже й чоловік мій вернувся, і темно на вулиці стало… Бабця ж наша так і не дала про себе знати.
Уже зранку подзвонила й заявила, що нянькою більше бути не хоче. І взагалі: в країні її немає, на курорт вона поїхала.
Це в голові просто не вкладається! Як можна заради якогось там відпочинку малесеньку саму у квартирі лишити?! Так мого чоловіка це розізлило, що він картку в матері забрав, сказав, що грошей давати більше не буде.
За що тепер вона жити буде – не знаю. З одного боку мені її шкода, з іншого – чоловік правильно робить!
Як вона така невдячна, то чого ми їй помагати повинні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
На чиєму ви боці в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!