Чи вважаєте ви за правильне те, що заміжня жінка повинна працювати? І все це за умови постійних домашніх клопотів і догляду за дітьми? Йдеться не про роботу на заводі, а про офіс чи віддалену форму праці.
Як гадаєте?
Чи все ж таки дівчата повинні підтримувати традицію слабкої статі й цілодобово сидіти вдома, варити борщі та няньчити карапузів. Що завдасть панянці меншої шкоди?
Я вважаю, що робочий колектив, заняття улюбленою справою, заклопотаність справами – усе це динаміка, яка гарантує жінці розвиток. Це куди краща альтернатива дитячому плачу, побутовим справам та чотирьом стінам.
До слова, у мене є сестри Ірина, про яку сьогодні і йтиме мова.
Ще з дитинства батьки балували її більше, ніж мене. Дівча отримувало все, чого тільки бажало, не докладаючи до цього ніяких зусиль. У школі цей ланцюжок підлещувань продовжували вчителі, пророкуючи Ірині кар’єру актриси або моделі. Та й від хлопчиків у неї не було відбою.
Для мене ж такий спосіб життя здавався надто виснажливим. Я не любила даремної похвали, вважаючи, що її потрібно спочатку заслужити. Та й власний достаток я напрацювала самотужки.
Після школи наші шляхи розійшлися. Кожна сестра обрала свою манеру життя у цьому суспільстві. Я вступила в університет і продовжувала наполегливо працювати на хороше майбутнє.
Іра пішла в педагогічний. Обрала цей факультет, бо особливо старатися там не доводилося. Зрештою, навчання її особливо не турбувала. Тож наші з нею погляди на життя були абсолютно різними.
Глибоко в душі я їй навіть заздрила.
Незабаром Іра познайомилася з хлопцем, який був просто чоловіком мрії. До слова, це мій одногрупник Богдан. Вони довго зустрічалися, тож це не було схоже на звичайний короткотривалий роман.
Потім я дізналася про їхнє весілля. Мені було дуже прикро, бо я й сама була таємно закохана в Богдана.
Надалі ми із сестрою дуже віддалилися одна від одної.
Я знайшла роботу і купила собі квартиру в центрі міста. На особисте життя часу не залишалося, тож тішилася власним здобуткам самостійно.
Наскільки я чула від матері, в Ірини справи теж ішли непогано. У неї були: люблячий чоловік, будинок, авто і двоє милих дітей – мрія кожної домогосподарки. Богдан забезпечував сім’ю, тож Іра не працювала жодного дня.
Одного разу сестра запросила мене в гості і я вирішила з нею серйозно поговорити.
Я запитала, чому вона не хоче зайнятися якоюсь справою? Чому сидить на шиї у чоловіка? Вона могла б відволіктися від домашніх турбот і мати власні кошти про всякий випадок.
– Він же прекрасно розуміє, що ти сидиш у нього на шиї. От колись цим і скористається.
Іра засміялася і змінила тему розмови.
– Чоловік повинен забезпечувати сім’ю, а я – поратися в домі виховувати дітей. Не лізь у наше життя. Ми свої обов’язки знаємо, додала вона вкінці.
А через декілька місяців сестра все-таки натрапила на «непередбачувану ситуацію», про яку я попереджала її ще із самого початку. Богдан серйозно захворів. Чимало грошей пішло на його лікування, а заробляти нові кошти не було кому. Довелося продати машину і деякі речі з дому. Далі почалися борги.
Далі Ірина прийшла просити допомоги в мене. Але сума, яку мені назвала сестра, була занадто великою, щоб я могла чимось допомогти.
Власне, ось чому я прагнула повної незалежності від чоловіка і наявності власного доходу. Бо я собі купила ще одну квартиру, почала здавати її і спокійно продовжувала працювати, ні в чому собі не відмовляючи. А мою сестру цей випадок повинен був навчити цінувати гроші та жіночу самодостатність.
Із допомогою я сестрі відмовила. Ясна річ, що було чимало сліз та образ, але на мене таке не діє. Навіть коли до мене прийшла мама, якій нажалілася Ірина, я залишалася незворушною. Останнє слово я вже сказала.
Не для цього я горбатилася все життя, щоб віддати здобуте тій, якій досі те ж саме діставалося цілком задарма. Хай шукають допомоги в когось наївнішого. А ні, то нарешті прийшов час Іринці
Кого із сестер ви засуджуєте більше? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!