Постукали. Я глянув – Юлька стоїть, за живіт тримається. Каже: «Діду, допоможи!» Я і відкрив, а там вона не одна, з кабаном своїм. Він мене в квартиру штовхнув і у ванній закрив

З самого дитинства я із сестрою жила у нашого діда. Потім вийшла заміж та переїхала до чоловіка. До діда я приїздила не так часто, як хотілося б, але він там сам не нудьгував. Їсти йому готувала сусідка — 65-річна Дар’я Іванівна. Вона вже давно придивлялась до діда та хотіла його на собі одружити. Жінка вона хороша, тому ми їх спілкуванню перешкоджати не стали. 

Позавчора мені зателефонувала донька Дар’ї Іванівки. Вона схвильовано сказала:

— Привіт, Лізо. Вибач, що дзвоню тобі, але тут із квартири твого діда всі речі надвір виносять. Біля під’їзду машина стоїть, то з неї навпаки, заносять. Ти б приїхала. Може там щось трапилося? Мама намагалася дізнатися, але якийсь бородатий чоловік її навіть до квартири не впустив. Може поліцію викликати? 

— Ні, поліції поки не треба. Я, здається, знаю, що це за бородатий чоловік. Я скоро приїду та розберуся. Дякую, що зателефонувала. 

Я одразу здогадалася, що бородатий чоловік — це Василь, чоловік моєї сестри Юлі й не прогадала. Одразу поїхати до діда не вийшло, адже з роботи не відпустили. Приїхала я години через 4. Біля під’їзду я побачила дідові речі та картини. Двері я відкрила своїм ключем і голосно крикнула:

— Ну й хто тут такий сміливий?

З ванної кімнати пролунав дідів голос:

— Лізо, вони увірвалися до квартири! Хіба ж так можна?

Я відкрила діда, побачила, що сестри з чоловіком вдома не було. Двері закрила та пішла до сусідки, попросила забрати дідові картини та потримати їх у себе. Пообіцяла потім забрати. 

— Розповідай як усе було, — сказала я потім дідові. 

— Та як… Пролунав дзвінок у двері. На порозі Юля стояла та трималася за живіт. Вона сказала «Дідусю, допоможи!». От я двері і відчинив, а там кабан її поруч стояв. Він мене у квартиру штовхнув й сказав: «Дідусю, пора квартиру своєму правнуку віддавати, чи він має на орендованій зростати? Тепер разом будемо жити. Юль, дзвони вантажникам, нехай приїжджають та беруться за справу». Я їх виганяти став, але ж куди мені проти того бика. Він мене у ванній закрив та сказав: «Не хочеш по-доброму, то ми щось інше придумаємо»

Дідо заплакав.

— Лізо, хіба ж я на таке заслуговую. Я ж Юлі маленькій завжди бантики купував, іграшки… Морозиво щодня! А тут таке…

Я обняла діда та сказала:

— Не нервуйся, все буде добре. Ми все вирішимо. Юлька хороша, їй просто треба з цим кабаном розійтися. Вона ж його боїться, того й не кидає! Картини твої у сусідки. Зараз поміняємо замки, а нові меблі залишимо як компенсацію. А ти поки  в мене поживеш. Добре?

Дід з радістю погодився, дуже вже давно правнучки не бачив. 

Сьогодні вранці мені знов зателефонувала донька сусідки:

— Лізо, вони знову прийшли. Двері ламають. Викликати поліцію?

— Викликай, але пізніше, коли зайдуть всередину. 

Нічого страшного не трапиться. Юлька вагітна, максимум перелякається, а її коханий має умовний термін. Сподіваюся це на нього повпливає й його заберуть далеко та надовго, а ми за цей час Юлі нареченого нормального знайдемо. 

Через годину я дізналася, що Василя забрала поліція. 

Як би ви вчинили на моєму місці?

Julia
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: