Маріанна часто приходила в парк, щоб послухати дивного скрипаля. Вперше, вона його тут помітила на початку вересня. Сивий, старенький маестро грав неймовірно гарні мелодії. Грав не задля заробітку, його футляр був закритий, а на ньому сидів та облизував лапки рудий кіт.
Маестро примружувався від сонця, рудий кіт повторював за ним.
У чоловіка було своє, улюблене місце – поруч з альтанкою.
Якогось почав падати дощ, маестро разом зі своїм чотирилапим другом одразу перебіг в альтанку. Ви просто собі не можете уявити, як він грав під оркестр дощу. Маріанна стояла під парасолею і насолоджувалася концертом.
Одного разу поруч з Маріанною на лавку присіла літня незнайомка.
– Він майстер своєї справи, – мовила. – Грає неймовірно.
– Так, музика захоплює, – відповіла Маріанна.
– Леопольд Юліанович раніше був членом оркестру, а потім викладав в музичному училищі, а ще понад усе кохав свою дружину. Вони щодня прогулювалися парком та полюбляли посидіти в альтанці.
– Тому він грає тут…
– Так. Для своєї дружини.
– А де вона?
– Там, на небі. – Він сумує за нею, у нього більше нікого немає, крім скрипки та кота.
– А дітей у них не було?
– Ні.
Чоловік розпочав грати, жінки замовкли і кожен у цей момент думав про своє.
Маріанна вийшла за вдівця, його донька від попереднього шлюбі Ліда, залишилася без матері зовсім крихіткою. Всі навколо її відмовляли та говорили, щоб не брала на себе таку відповідальність. А вона просто покохала його – чоловіка з добрим серцем та крихітною дитиною.
Анатолій завжди багато працював, старався, щоб його дружина та донька ніколи ні в чому собі не відмовляли. Згодом, вони поміняли житло, та перебралися в чотирикімнатну квартиру. Їхня сім’я завжди жила в мирі та злагоді, від Ліди ніколи не приховували, що Маріанна – не її рідна матір.
Все помінялося після смерті Анатолія. Він тільки встиг видати Ліду заміж.
Якось Ліда заявила Маріанні:
– Ми з моїм чоловіком вирішили розміняти квартиру.
– Хіба нам усім місця мало? А коли будуть у вас діти, я буду допомагати.
– Нам краще жити окремо, тим більше ви мені не рідна матір.
Маріана була шокована, не могла підібрати слів, щоб відповісти.
– Тато б точно не підтримав таку ідею, – сказала жінка.
– Мені все одно.
– Добре обдумай все ще раз!
– Я вже все давно обдумала – Ліда підвищила голос. – Я не маленька дівчинка та й Максу не дуже зручно поруч з вами.
– Лідо, але я завжди вважала тебе своєю донькою.
– Треба було народжувати собі.
– Добре, ми розміняємо житло.
Маріанна купила квартиру в іншому мікрорайоні. Переїхала та почала жити. Але так було сумно, нікого тут не знала, добиратися на роботу було далеко. Розрадою для Маріанни був парк, а ще скрипаль разом з його приголомшливою музикою.
Маестро грав аж до самої зими, проте ні навесні, ні влітку звуків його скрипки не було чути. Маріанна пильно шукала поміж людей стареньку жінку, щоб поцікавитися в неї, куди він пропав. Так і не зустріла.
Наступила знову рання осінь, на вулиці було тепло та ніжно. Маріанна прогулювалася парком, присіла на лавку неподалік альтанки, а там вже чекає старенький сивий маестро разом зі своїм котом.
Він зцілював своєю музикую самотні душі, та дарував надію.
А вам сподобалася історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!