Єдина похресниця, яку колись тримала маленькою на руках у церкві, не запросила мене на своє весілля. А все це через сварку з її мамою… Стільки часу пройшло, а вона далі вважає мене ворогом народу.
Все почалось з того часу, коли постало питання хто доглядатиме стареньку матір. Я живу в іншому місці, це майже 200 кілометрів від батьківського дому, тому відразу повідомила сестрі, що допомагатиму лише фінансово. До того ж у мене така робота, що дуже важко даються вихідні, адже я лікар.
Натомість Оля мешкає 15 хвилин від мами, вона могла навідувати її хоч щодня. Однак вона чомусь відразу була дуже негативно налаштована. Образилась на мене, мовляв, не хочу матір бачити, покидаю її у такий важкий час, коли їй так потрібна моя підтримка та допомога. Я не заперечувала, але мене також варто було зрозуміти. Це не те, що я сама собі так захотіла й не приїжджала просто так.Так склались обставини. Ну ж не звільнятись було мені з роботи й переїжджати в інше місто, щоб обом за мамою доглядати. Думаю, це цілком могла виконувати одна людина.
Більше того не збиралась повністю омивати руки, а запропонувала свою фінансову підтримку. А ще сказала, що батьківську хату я забирати в Олени не збираюсь. Одним словом жодної вигоди я собі не шукала. Хотілося мирно та чесно розподілити обов’язки, але чомусь будь-яка моя пропозиція не подобалась сестрі.
Олена сама образилась й налаштувала проти мене матір. Вона навіть говорити зі мною через телефон не хотіла. Мені від цього було дуже боляче, бо ніяк не могла повпливати на ситуацію.
Хвора мама прожила майже 3 роки. Похоронну церемонія оплатила повністю я, але навіть тоді сестра відмовилась зі мною розмовляти.
– Не треба тут лицемірно дусити з себе сльози — сказала на похороні до мене Олена.
– Ну чому ти так ? Я ж така сама донька як і ти. Мені боляче і сумно. Те, що у мене не було можливості часто приїжджати, це не означає, що я не любила чи відреклася від неї — далі говорила я.
– Не хочу цього навіть слухати! — перебила мене сестра.
Минуло вже багато років, а Олена й досі не спілкується зі мною. Свою обіцянку щодо будинку мами я дотримала, нічого не вимагала та ні на що не претендувала. Я далі живу своєю роботою й час від часу спілкуюсь у соцмережах зі своєю похресницею, донькою Олени. Я переглядаю її фото, коментую, ставлю вподобайки, тому частково мені відомо про її життя. Але те, що в неї відбулося весілля я дізналась через далеких родичів та їх фото із забави.
Ви собі не уявляєте, як мені було прикро та неприємно. Як не покликати свою рідку тітку, та ще й хресну маму на весілля? З Надійкою я не сварилась, а навпаки з нею були в гарних стосунках. Так, бачились вкрай рідко, однак на всі свята я телефонувала до неї й про День народження завжди пам’ятала. Щороку скидувала Наді на картку гроші, щоб вона собі щось купила. Але такого від неї я геть не очікувала.
Нещодавно, пропри образу, я таки зателефонувала до похресниці, аби привітати з одруженням. Побажала дівчинці щасливої долі й подарувала 10 тисяч гривень. Як на мене, зараз у такий непростий час, це непогана сума. А вона мені сказала те, що
– Дякую, хресна. Мені шкода, що тебе не було на святкуванні, адже попередньо ти була у списках запрошених, але потім його побачила мама…
Було чутно з розмови, що Надії дуже не зручно, але тоді мені стало вже все зрозуміло. Однак до чого тут наша сварка з Оленою? Мабуть, я цього ніколи не зрозумію. Я вважаю, що така поведінка сестри переходить вже усі межі. Адже я до неї по-доброму, а виходить, що треба по-іншому.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!