Зараз я живу сама у двокімнатній квартирі у Києві. Чоловік мій давно загинув, а сини вже повиростали й поїхали власні родини будувати. Старший син — Микола, живе в Ірпені. У нього там дружина, двоє дітей, власний будинок та хороша робота. А от менший — в Одесі будує власний бізнес. Звідти він не виїжджає вже декілька років, зате я там буваю часто. У нього зараз невеличкий готель, тому влітку я можу спокійно відпочивати там.
От і цього разу я вирішила поїхати до нього десь на місяць. Все було б добре, та вдома нема з ким лишити котика. З ним бавитися не потрібно. Просто годувати та періодично пісок змінювати. Оскільки всі рідні далеко, то довірити цю справу я вирішила своїй сусідці. Ми з нею добре спілкуємося вже років 20, тому у мене навіть сумнівів не було, чи варто давати їй ключі.
Так я й поїхала до Одеси. Минуло три тижні, як раптом мені зателефонував старший син та повідомив, що вони з дружиною захворіли й він хоче відправити до мене дітей, аби вони не заразилися. Я, звичайно ж, хутко взяла білети та поїхала додому. Думала, зараз швиденько поставлю речі, а потім одразу за онуками поїду. Але все склалося інакше. Коли я підійшла ближче до свого будинку, то побачила, що на моєму балконі стоять якісь молоді люди. Я не зрозуміла хто це, але гадати часу не було.
Я відчинила двері запасним ключем й увійшла до квартири. Коли пара мене побачила, то дуже здивувалася.
– Ви хто такі та що робите у мене у квартирі? – запитала я.
– Ми взагалі її винайняли… На декілька днів, — спантеличено відповів чоловік.
Через хвилину він почав комусь дзвонити, а на порозі з’явилася сусідка. Виявилося, що вона без мого дозволу здавала в оренду мою ж квартиру! Від кого від кого, а від неї я такого не очікувала. Вона почала виправдовуватися, але я вже навіть її не слухала. Це ж взагалі ненормально!
Після цього я вирішила, що більше ніколи не буду довіряти власну квартиру чужим людям.
А як би ви вчинили на моєму місці? Слухали б виправдання сусідки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!