Повертаємося з відпустки, а у квартирі порожньо. Ніхто не біжить нас зустрічати, немає ні ліжечка, ні мисок, ні іграшок. Дзвоню мамі запитати, де наш песик – слухаю її і не вірю власним вухам

Уже п’ять років я заміжня. Діток поки не маю. Поспішати не хочу – час ще є. Мені б для початку виплатити іпотеку, налагодити фінансові справи, знайти більше часу для домашніх клопотів. Та й морально до народження малюка я ще не готова. До цього потрібно дійти. Тож поки живу для себе та свого чоловіка. Мого коханого це влаштовує. 

Навіть батьки чоловіка з непотрібними порадами не лізуть. Найбільшого удару завжди чекала від свекрухи. Але тепер вона тихіше води і нижче трави. У наші сімейні справи занурюватися не хоче. Боїться потім бути винною. І правильно робить. У нас і без неї турбот вистачає. Хай поки займається своїми молодшими дітьми.

Зате моя мама нічого не боїться. Бо знає, що винною себе вважати не буде, а це головне. Ненька вже останні 3 роки з таким нетерпінням чекає на онуків, що спокою мені не дає. 

– Навіщо тоді одружилися? Так і заведено: спочатку заміж виходиш, а тоді одразу діток. Що це за сім’я без дітей? Я б тоді від онуків не відходила. Родили б для мене!- дорікає матір. 

Ось тому я й кличу її в гості дуже рідко. Втомилася це все вислуховувати.

У моєї мами взагалі складний характер. У її домі власні правила. Там усе і всі мають своє місце. Я б там більше не витримала. Рада, що ми з чоловіком переїхали до свого дому.

До слова, мама хотіла, щоб ми з кимось няньчились, ось ми й завели собі собаку. Вона мені ще місяць після цього читала нотації. Ніяк не могла зрозуміти, для чого мені собака, якщо дітей народжувати треба. Ну, мій материнський інстинкт проявився так. Зате ненька переконана, що це саме собака заважає нам народити дітей. Не знаю, звідки у її голові беруться подібні ідеї, але я намагаюся не звертати на них уваги. Інколи навіть виходить. Протилежного мої батьки навіть слухати не хочуть. 

Свого домашнього улюбленця ми взяли із притулку. Він у нас вже рік живе. Мені навіть здавалося, що останнім часом мама змирилася з моєю точкою зору і прийняла собаку. Часом гостинці приносила йому.

А ми настільки любили нашого Рекса, що часто брали із собою в подорожі. Тоді ми їздили машиною і дискомфорту це ні в кого не викликало. Оборали, зазвичай, щось не дуже віддалене від нашого міста. Але цьогоріч вирішили полетіти в Єгипет. Ще й нагода така випала. 

Купили білети і почали думати, що робити з Рексом.

Друзі й самі роз’їхалися, родичі з дітьми, у свекрухи алергія. Ось так сама доля вирішила, що моя мама – найкращий варіант для няньки. Сама ж хотіла за кимось доглядати. Хай вважає, що це ми їй онука привезли. 

Пошепки

Ми повідомили неньці про свій намір. Вона покрутила носом, але погодилася.

Сказала, що посидить з Рексом, доки нас не буде. Мене такі новини втішили. Я, чесно кажучи, не очікувала, що рідні наважаться допомогти. Ну і славно. Я залишила мамі всі інструкції та необхідні речі і поїхала на відпочинок. На душі було спокійно.

Почему собака не ест из миски

Коли ми повернулися, вдома не знайшли нікого. Не було ні миски, ні ліжечка, ні мами з собакою. Спочатку я подумала, що ненька забрала Рекса до себе. Навіть здивувалася, що вони так здружились.  Набрала номер неньки. Годину намагалася до неї додзвонитися, але ніхто мені не відповідав. А коли вона нарешті взяла трубку, то я одразу ж почала випитувати за Рекса. Мама почала відмахуватися, не даючи мені конкретної відповіді. Я почала тиснути. Тоді мама нарешті зізналася, що віддала Рекса в притулок. Я аж оторопіла. Не могла навіть подумати, що вона здатна на подібне.

– А що? Це просто пес. Ви через нього дитину не можете ні зачати, ні народити. А я онуків хочу. Дитина – ось кому ви повинні віддавати всю свою увагу та любов, а не собаці. Починайте вже жити, як нормальні люди,- гримнула мати.

Я навіть слухати її не хотіла. Зібралася і поїхала в притулок.

Я ще ніколи так не плакала, як тоді. Виявилося, повернути собаку тепер не так просто. Волонтери спочатку навіть впускати нас всередину не хотіли. Виявилося, що мати збрехала їм, мовляв, собака хворий, а в сім’ї скоро малюк народиться. Ми спробували пояснити, що це не так і наша матір просто схиблена на ідеї поняньчитися з онуками. 

Мусили показувати квитки до Єгипту, чеки, паспорти, розповідати всю історію із самого початку. У результаті працівники притулку все-таки змилувалися. Нам віддали Рекса. Нарешті я була щаслива. мені повернули мого улюбленця. Тільки-от на маму страшенно образилася.

Вона телефонувала мені кілька разів після того, як я кинула трубку, але я її ігнорувала. Тоді вона вирішила приїхати до нас. Я впустила її в дім, але спілкуватися відмовилась. З нею говорив зять. Такого пробачити я їй не можу. Таким вчинком вона перетнула межу дозволеного. 

Чи не погарячкувала дочка з висновками?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector