За Миколу я вийшла в студентські роки. Нічого тоді в житті не тямила, керувалась почуттями. Він хлопець гарний, та дуже простий. Заробляв на будівництві, розумом не виділявся. Та мене це не хвилювало.
Микола з бідної сім’ї, простий хлопець. Того й працював багато, вирватися з того хотів. Житла свого він не мав, заощаджень теж. От ми й мусили оселитися у моєї мами. На диво вона проти не була. Дуже полюбила зятя. Вони наче об’єдналися проти мене. Під час сварок ненька не рідну доньку підтримувала, а Миколу. Навіть образливо було це.
Минуло кілька років, я знайшла роботу. Чоловік час від часу їздив на заробітки. Та мене це почало дратувати. Наче є чоловік, та водночас його немає. До того ж коли він приїжджав, дедалі частіше ми сварилися. Мені хотілося, аби він вдосконалювався, справу якусь розпочав чи що. Будівельник – це зовсім не солідно. Врешті мені усе це набридло – я схотіла розлучитись. Та мама цього рішення не підтримала.
– Що ти вигадуєш? Не цінуєш Миколу зовсім. Ти подивись, який він добрий, руки золоті має. Все вдома робить і ніколи не сперечається. Де такого знайти?
– Мамо, а хіба лиш це має значення? Мені набридло так жити. Хочу, аби поруч була людина з солідною професією, надійна.
Я розлучилась. Скажу чесно, на той момент вже захопилась іншим чоловіком. Та Миколі ніколи не зраджувала. Віталій – був цілковитою протилежністю мого колишнього. Перспективний менеджер, кар’єрист, збирав гроші на власне житло. Мені дуже лестило, що він звернув на мене увагу.
Ми знову оселились у мами. Та планували скоро все ж придбати житло. Мама відразу не прийняла нового зятя. Постійно наголошувала, що попередній був кращим. Хоча стосунки в неї з Віталієм були досить хороші. Та найбільше неньку дратувало, що чоловік нічого не робить вдома.
– Що за білоручка? Ну куди ж це годиться? Тиждень прошу його шафу зремонтувати – а він ніяк.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням –https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Та Віталік просто не від того. Запроси вже майстра. Крім того, ми плануємо скоро квартиру купувати, може він сенсу не бачить тут щось ремонтувати.
– А мені допомогти? Де ж таке бачено?
Я не хотіла сваритися з мамою. Але й на чоловіка тиснути не могла. Ну, не вміє він того, й ніколи не навчиться. Та завжди знайде людину, котра все зремонтує.
І ось одного дня повертаюсь я додому і чую мама на кухні з кимось говорить. Заходжу – і бачу дивовижну картину. Ненька колишнього годує.
– А це ще що?
– Я покликала Миколу, щоб трохи допоміг, – зауважила мама.
– Ти що? Зараз Віталік прийде.
– То може повчиться хоч.
І наче в анекдоті, раптом увійшов Віталік. Він не приховував здивування, та поводився ввічливо. Вже коли Микола пішов, зауважив, що йому це неприємно. Та мама відповіла.
– Ти нічого не робиш. Хтось же має. Краще я свого запрошу, ніж чужого майстра в хату приведу.
Відтоді Микола приходив мало не щотижня. За місяць Віталік сказав, що не буде це терпіти та переїхав до свого брата. А ще за місяць ми розлучились.
Якийсь час я злилась і на маму, і на Миколу. Та згодом збагнула, що все це на краще. Якось я прийшла додому, а колишній ремонтував підлогу. Мами не було. Слово за слово і пристрасть спалахнула. І тепер я чекаю на дитину, а Микола повернувся додому. Ми дуже щасливі! А мама тішиться, що таке провернула і ще й бабусею буде.
Мабуть, від долі не втечеш. Згодні?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!