Люба Берта, я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі та насолоджуюся видом, а не переживаю про бур’ян у саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями та менше працюю.
По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати.
Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи використовую для кожної особливої події, таких, як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амарилісу.
Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима.
Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими парфумами. Насолоджуючись ароматом, я йду в банк або в поліклініку.
Я більше не використовую фрази “коли-небудь” і “днями”. Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз.
Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра.
Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим. Думаю, вони б покликали членів сім’ї та кілька близьких друзів. Можливо, вони б комусь зателефонували та попросили вибачення за минулі слова і вчинки. Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Я ніколи цього не дізнаюся.
Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести. І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові та батькам, як сильно я їх люблю.
Я намагаюся не економити та не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя.
І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком.
Можливо, життя виявилося не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати під улюблену музику….”
Напишіть нам в коментарях у Facebook!