Я поїхала в Португалію ще 3 місяці тому. Поки була сезонна робота, то родичка покликала на заробітки. Я влаштувалася покоївкою та нянею в садочок. Платили досить щедрі гроші.
Всю зарплату я планувала витратити на свою хату в Тарасівці. Поставити новий фасад, все утеплити до зими. Якщо знову будуть відключення світла – купити генератор. У ванній треба зремонтувати бойлер, бо він геть воду не нагріває. Ще підлатати дах або ж перекрити все новою черепицею.
Залишила синові Максиму ключі, аби він хоча б раз на тиждень приїздив та дивився, чи все в порядку. Потім зібрала речі та чкурнула до містечка Портімау. До речі, працювала у садку, який відкрили українці-біженці, тому, відповідно, розмовляла там українською. А двоюрідна сестра Магдалина вже роками там живе, тому пустила у свою квартиру безкоштовно. Я хіба комунальні платила порівну.
Звісно, як любляча мама і бабуся, я висилала в Україну гостинці. Для онуків солодощі та іграшки, синові консервацію, оливки, крупи, олію та різні смаколики.
І от тиждень тому приїхала додому. Поверталася пізно, тому одразу з вокзалу пересіла на маршрутку до села. Ну чого я буду вночі пертися до сина зі своїми пакетами та валізою.
Але ще зі двору я помітила, що біля хати пораються якісь чоловіки. Стояв великий бус з будматеріалами, на дворі бетономішалка.
– Я перепрошую, а ви хто?
– Майстри.
– А що ви робите?
– Пані, а ви взагалі хто?
– Я власниця хати! Хо вас сюди пустив?
– Яка власниця? Ми з вами навіть не спілкувалися по телефону.
У мене серцевий напад не стався. Невже син нахабно скористався становищем та продав хату, поки мене не було 3 місці в Україні?
І тут я бачу як до хати під’їжджає машина мого Максима:
– Мамо, а ти чому так рано? Ми думали ти тільки через тиждень приїдеш.
– Ага, от бачиш, який сюрприз. Як ти посмів цю хату продати? Її ще твій покійний прадід будував!
– Мамо я все поясню
– А де я житиму? На вулиці з собаками безпритульними?
– Це для тебе! Поки тебе не було, ми тут швидко ремонт зробили.
Я спершу не могла повірити. У хаті стояла вже нова ванна з модною пральною машинкою. На кухні красувалися нові кріселка та широкий стіл. Син ще й примудрився замовити мені якогось робота-пилососа.
– Ми хотіли тобі сюрприз робити. А ти он сама все зіпсувала.
– Сину, то я…
– Мамо, все добре. Ось це твоя нова хата. Майстри за тиждень тут все закінчать.
Я так розплакалася, почала його обіймати та цілувати. Все-таки я виховала гідного чоловіка. Тепер розумію, що на старості років не пропаду. І Максим ні копійки з мене не взяв, сам за все платив. Але я подякую йому за допомогу, вкладу ці гроші в майбутнє онуків. На квартиру чи навчання може.
Любі жіночки, бажаю вам завжди відчувати любов та підтримку від своїх дітей. Адже вони – це наша підтримка та майбутнє.
А Вам сподобалася така розповідь читачки? Ви погоджуєтеся з її словами?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!