Свекруха у мене дуже цікава жінка. Я б сказала, непередбачувана. Вона обожнює влаштовувати сюрпризи. Я вже, направду, втомилася від них, але нічого зробити з цим не можу. Розповідаю про один із таких.
Якось вибралися з чоловіком на відпочинок. Пробули там тижнів зо два, а коли вернулися, то побачили у своїй квартирі сторонніх людей. Запитуємо, хто вони такі і що роблять. А вони нам відповідають, що орендують житло. Винайняли на два тижні, але доплатили, щоб залишитися ще. Половину грошей вже віддали, тому нікуди з квартири іти не збиралися.
Перед тим, як їхати у відпустку, залишили свекрусі ключі від квартири, щоб вона підливала наші вазони. Однак ця жінка вирішила отримати ще й для себе користь з цієї ситуації. Квартиранти натомість сказали нам, що звернуться до правоохоронних органів.
Я не розгубилася і наказала чоловікові пакувати речі. Переїжджаємо до його матері. Куди ж нам іще діватися? Запасної квартири у нас немає.
– Можливо, краще оплатимо нашим новим жильцям іншу квартиру, а самі вдома залишимося? Ти ж знаєш, що мама завжди мене рада бачити, але тебе не захоче приймати…
Та хіба я настільки дурепа, щоб грішми розкидуватися через витівки свекрухи? Ні, їдемо і без варіантів.
Галина Іванівна відкрила двері:
– Що ви тут забули?
– А тепер це наш новий дім! Ви ж нашу квартиру здали, тому доведеться потіснитися у цій дірі. Та не хвилюйтеся, ми ненадовго, – сказала я.
– Ноги твоєї не буде у моєму домі! Вимітайся геть, – почала обурювати свекруха. – Якби ти не намовляла мого сина економити на матері, то я б не мала проблем із грішми!
– Тоді я йду у відділок писати заяву. Прийшов час відповідати за свої вчинки, – спокійно заявила я. – Любий, йдемо додому. Зараз з поліцією квартирантів виселимо.
– Гаразд, залишайтеся, – ледь вимовила Галина Іванівна.
Наступного ранку я прокинула вдосвіта. Вирішила, що пора повернутися до занять йогою. Розминаючи тіло я зайшла у вітальню, де мене зустріла сонна свекруха.
– Що це ти робиш? Ти бачила, котра година?
– Ой, а я вас розбудила? Здається, ви сьогодні проспали, бо зазвичай у такій годині мій чоловік вже розмовляє з мамою телефоном, хіба ні? – самовдоволено відказала я.
Нахабна поведінка з мого боку продовжувалася. Поки Галина Іванівна вийшла з кухні, я поцупила зі сковорідки її омлет. А навіщо мені самій готувати, якщо жінка отримала достатній виторг за оренду нашого житла, щоб тепер забезпечити мені комфортні умови.
– Синку, – почала скаржитися свекруха. – Скажи щось своїй дружині, бо вона вкрала в мене сніданок!
Чоловік не встиг роззявити рота, як я висунула свою пропозицію:
– Ви можете віддати нашим квартирантам гроші, щоб вони переїхали. Тоді й ми повернемося додому і більше жоден сніданок не постраждає. Ви можете подумати до вечора.
Після роботи на порозі мене зустрічала Галина Іванівна з конвертом у руках:
– Ось тримай, – прогарчала вона. – Тут не вистачає дві тисячі. Самі додасте! І забудь дорогу до моєї квартири.
– Ну що ж ви! У вас вдома так добре, що зовсім не хочеться нікуди їхати! – з усмішкою сказала я. – Коханий, а давай і далі здавати нашу квартиру, а самі переїдемо до твоєї мами назавжди? – звернулася я до чоловіка.
Той забрав гроші, глянув на мене і рішуче мовив:
– Досить, мені це набридло. треба повертатися у свій дім і виганяти тих людей.
Я не перечила. Ми зібралися і поїхали. Квартирантів вигнали. Тоді ще довго квартиру від них відмивали.
Аж сумно, що свекруха швидко здала позиції. Я б ще трохи їй нерви помотала.
Що думаєте про ситуацію?
Кого підтримуєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!