Зі своєю жінкою Христиною я познайомився дуже давно, мені тоді років 10 було чи більше. Вона часто приїздила до бабусі та дідуся у гості в село, а я жив через 3 хати. То ми разом у компанії друзів, корів випасали, крали яблука у шкільному саду. Та були дітьми і дуркували, що вже скажеш.
А потім Христя виросла і стала справжньою красунею. І я в неї закохався, як першокласник. Навіть соромився першим з нею заговорити чи привітатися в церкві.
Одного літа вона взагалі не приїхала в село, тоді вступала до Києва. Я так за нею сумував, нічого не їв, не пив, на вулицю не виходив. От через розлуку схуд на 10 кілограмів. Моя мама та бабуся дуже бідкалися, що я взагалі себе до могили доведу.
На Різдво вона знову приїхала до села і я нарешті наважився розповісти їй про свої почуття. Досі пам’ятаю, як у мене тремтів голос, як вона сміялася. Ще й так кокетливо сказала “а я здогадувалася, що небайдужа тобі”.
Дочекався, аби Христя закінчила університет і зробив їй пропозицію. Так, як переїхати до міста ми не могли (не було житла), то Христя пішла до нас у невістки. Моя мама не була проти, віддала нам найбільшу кімнату в хаті, купила нове ліжко, шафу та постіль. А через рік ми з татом збудували другий поверх, окремий для нашої родини. Поставили там ванну, на балконі великий стіл з кріслами, ще дві кімнати. Христя тоді була вагітна первістком, сином Данилком. І я хотів, аби вони жили у затишку та комфорті.
Але у 2017 році не стало мого тата через серце. Ми і так витратили дуже багато грошей на лікування та операції, возили його в столицю та закордон. Грошей не вистачило, тому ми просили у сусідів та родичів дати на похорон та пам’ятник.
Потім ще й у мами виявили рак, а Христя завагітніла другою дитиною. Я розумів, що в селі вже нема такої роботи, аби прогодувала родину. Тому вирішив податися на заробітки. Тим паче, у нас кожен сусід точно хоча б яблука в Польщі збирав. Мій однокласник часто їздив у Німеччину робити ремонти. Ну і напросився до нього за компанію.
– Друже, які проблеми? Не переживай, через 5 днів їду на нову будову в Дортмунд. Ти головне збери речі та документи.
Я розумів, що закордоном буде важко і не бачитимуся з рідними місяцями. Однак, іншого виходу в мене не було. Тому зі сльозами на очах попрощався з мамою та Христиною і поїхав працювати.
Жили ми дуже тісно та скромно. На 4 осіб була невеличка кімнатка з розкладними ліжками. У душі не було навіть теплої води, тому я кип’ятив все у чайнику та мився в тазику. Їв дешеву локшину швидкого приготування або готові тости в супермаркетах. Раз на місяць передавав у село пакунки з продуктами та гроші. От закінчився один ремонт на будові – ми вже пакуємо валізи та їдемо в інше місто на роботу. Тому додому я сам приїздив вкрай рідко, хіба на Різдво та Великдень.
Але після 22 року взагалі не бував вдома. Я чесно хотів повернутися та піти в ЗСУ.
– Що? Вмирати тут будеш? А я що робитиму з твоєю хворою мамою та дітьми? Теж мені, патріот недороблений. Сиди в тій Німеччині та навіть носа не показуй, бо назад на кордоні не пустять! – кричала у слухавку жінка.
І от я з лютого 2022 року не приїздив у село. Навіть не зумів приїхати до мами на похорон цього літа, бо хвороба її геть здолала. Чесно, мене досі за це совість мучить.
Однак, це ще не все. Після того, як маму поховали, то до мене почали доходити дуже дивні плітки. Мовляв, моя Христя вже має якогось мужика на стороні, він у нас живе та господарює. Звісно, я не вірив. Ну хто в селі не любить один одного облити брудом? Може, хтось з родичів приїхав до Христі, а сусіди вже роздули мелодраму.
Тільки от потім друзі почали надсилати мені фотографії. То Христя з цим чоловіком йде за ручку, то стоїть біля хати та цілується. Ну так з родичами точно не цілуються, повірте. Тому я вирішив приїхати у село без попередження та все-таки вивести жінку на чисту воду.
От я вже з дороги заходжу до хати, бачу – а біля дверей чужі чоловічі капці. Ще й куртка висить у шафі.
– Олежику, коханий…. Ой, Петре, це ти?
– Так, я. Все-таки, сусіди мали рацію. Що, поки я в Німеччині працюю, як чорт, то ти тут роман крутиш?
– А ти думав, я буду просто так сидіти і чекати? Олег мені допомагає дрова нарубати, важкі пакети з магазину донести, ліжко пересунути…
– Дійсно! Ось це ти хорошого помічника знайшла! Завтра їдемо і пишемо заяву на розлучення.
– Тоді я заберу в тебе дітей. Ти їх ніколи не побачиш!
Словом, ми дуже посварилися. Поки я тут, коханець не приїздить до Христі. Певно, боїться мене, аби йому не поставили декілька синців на пиці.
Але, якщо чесно, слова Христі про дітей мене дуже зачепили. Я не хочу їх втратити після розлучення. Її батьки досить заможні люди, можуть дати судді “на лапу” та зробити так, що мене до діток навіть за 100 кілометрів не підпустять.
Що мені робити? Забути про зраду Христини і почали все з чистого аркуша? Може, вона сама попросить вибачення і не буде зраджувати. Тим паче, я вже в Україні та не збираюся їхати закордон.
Можна забути про зраду коханої людини заради збереження родини?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!