Познайомилася з бабусею, поки стояла у черзі. Її життєва історія вразила та я досі не можу забути ці слова

Доброго дня, шановні читачі. Я хочу розповісти про одну цікаву жінку, з якою нещодавно познайомилася. 

Того дня відпросилася з роботи та поїхала до лікаря, адже турбувало горло. Ніхто ж не хочу провести всі новорічні свята у компанії ліків, правда ж? У черзі познайомилася з пані Орисею, перекинулися слово за слово так у нас зав’язався діалог. 

– Я з невеличкого села. І для всіх це була така шокуюча новина – дівчина обрала не родину, а кар’єру. Навіть батьки відвернулися від мене. 

Пані Орисі 65, хоча виглядає дуже молодо. І гарно одягається. Вона виросла у невеликому селі, де єдина перспектива – вдало вийти заміж. Їй тоді було 18, коли засватав сусід Петро. Швидко зіграли весілля та чоловік хотів вже діток заводити. Але жінка мріяла про життя у Львові, їй дуже подобалося місто своєю архітектурою, історією та атмосферою. 

– У мене була мрія – піти на виставу “Лускунчик” в оперний театр. Але у селі я могла побачити хіба те, як свині на подвір’ї танцюють, а замість хору – кукурікання півня, – сміється бабуся.

Словом, через рік “чудового” подружнього життя Орися написала заяву на розлучення. Ніхто з родини її не підтримав, тільки почали дорікати “ти без чоловіка ніхто”. А жінка зібрала речі та поїхала до Львова. Там вступила до університету, їй навіть кімнатку в гуртожитку виділила. І дівчина сумлінно навчалася, всі викладачі її любили та поважали. 

– Спершу підпрацьовувала на заводі звичайним бригадиром, потім підвищили до інженера. І так крок за кроком дійшла до заступника директора. Заробила на квартиру, одразу біля оперного театру. А потім мені видали “Москвич”, щоб мала власну автівку. Мені так подобалося це життя. Крім чудової роботи та колективу ще багато подорожувала. І у мене з’явилася одна традиція – перед новорічними святами обов’язково йти у театру на “Лускунчика”, це моя улюблена казка дитинства. 

– Але ви не шкодуєте про те, що обрали кар’єру замість родини? Діти, чоловік…

– Ні. Ще декілька років тому мене каркати сумніви – а чи правильно я зробила? Але розумію, що зараз я почуваюся найщасливішою жінкою на землі. Хто сказав, що щастя за гроші не купиш? Я відвідала багато країн, можу собі дозволяти сніданок у ресторані чи нову машину. Знаєш, у мене є подруги, які мають вже онуків. Але я бачу, що вони досі почуваються самотніми. Діти навідують хіба на вихідні або свята, а деякі взагалі хочуть здихатися та відправити до будинку пристарілих – все заради квартири. Мені дуже сумно, коли бачу таке ганебне відношення до літніх батьків. Ніякої вдячності та любові. 

Всю дорогу додому я думала про слова пані Орисі. Ну так, жінка обрала кар’єру замість родини. Це її життя та право ним розпоряджатися. Однак, хіба вона не хоче відчути те саме жіноче щастя? А, можливо, це все через колишнього чоловіка та родину, яка відвернулася від неї? 

На вашу думку, пані Орися вчинила правильно? Ви погоджуєтеся з її словами? Чому? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector