Діти – це квіти життя, але інколи вони можуть дійсно все зіпсувати, особливо це стосується примхливих малюків, а ще батьків, які не хочуть ставити дітей на місце, а у всьому їм потурають. Саме такими і були мої друзі, про яких я вам розповідатиму. Їхня маленька принцеса зі своїми забаганками зробила так, що вони посварилися практично з усіма знайомими, нас заблокували в соціальних мережах, а ще й постійно конфліктують між собою. Але все в порядку – головне, щоб бажання принцеси були виконані.
З Танею ми дружимо з дитинства, а її чоловік – був найкращим другом мого коханого, спершу всі дружили в одній компанії, а потім практично одночасно стали зустрічатися. Переженилися в один період, підтримували один одного, загадом дружба була дуже міцною, здавалося, що ми рідні.
Згодом моєму чоловікові запропонували підвищення, однак в іншому місті, тому ми переїхали. Якраз в цей період Таня повідомила, що чекає на дитину. Я була дуже щаслива за неї. Спілкувалися ми більше телефоном, бачилися раз в декілька місяців, оскільки рідко приїжджали в рідне місто. І от народилася в подруги донечка – Оленка, все було б добре, якби вони повністю не поринула в материнство. Всі наші телефонні розмови були лише про її дитину, спершу мені було цікаво, а згодом стало дратувати.
Таня дійсно максимально зациклилася на Оленці, це навіть інші друзі помітили. В нас ще є подруги-мами, але з ними можна поговорити й про інші теми, окрім памперсів та застуд. Вони мене попередили, що Таня дуже балує свою доньку, вона стала центром їхньої сім’ї і це добром не закінчиться.
Минуло шість років. Ми повернулися на батьківщину. Насамперед ми вирішили заїхати до Тані з Сашком. З пустими руками не підемо, тому купили шампанське, торт, Оленці – ляльку. Як тільки ми переступили поріг квартири, до нас одразу підбігла дівчинка й стала запитувати:
– Що ви мені принесли?
– Тортик і лялечку! – промовила я трішки спантеличена.
Дівчина взяла іграшку й одразу кинула на підлогу, сукня їй не сподобалася на ляльці. Нам було не приємно за цим спостерігати, а батьки нічого не сказали, лише розсміялися.
Далі вже сіли за стіл, і тут розпочалося справжнє пекло. Ми не могли і слова сказати, дитина постійно вередувала, тягнула всіх у свою кімнату, щоб ми з нею гралися. Загалом пройшло пів години, а ми навіть і не посиділи за столом. Я вже втомилася, піднялася з колін після ігор, щоб піти на кухню, з дороги все-таки.
– Тьотю, ти зовсім ку-ку! – почала верещати Оленка й жбурнула в мене тапки. крикнула Лена і кинула в мене тапки.
Я бачила, що мій чоловік вже починає злитися, а Таня з Сашком сказали, що нам варто ще трошки з Оленкою погратися, не відмовляти ж дитині.
Я вже не витримувала й запропонувала Тані увімкнути якісь мультики для доньки, бо вона нам не дасть спокійно посидіти. Ще натякнула, що Оленкою треба більше працювати.
Таня дуже образилася й почала до мене кричати з претензіями, щоб я не чіплялася її доньки.
– Що ти знаєш про виховання дітей? Ти роди, а потім поговоримо!
Я не вважала за потрібне далі залишатися в цьому дитячому садку, тому ми зібралися з чоловіком і пішли. Так і завершилася наша дружба. Я просто не розумію таких батьків, як можна все дозволяти своїй дитині? Вони ж їй роблять гірше.
Що думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!