Присутні на церемонії прощання вражено замовкли. «Хто це? – пронеслося між людьми. – Чому молодша називає Орисю мамою, а старша жінка – донькою?

Тоді Орися була медсестрою в лікарні. Вона була золотою працівницею, тож любити її і пацієнти, і колеги. Завжди була доброю, чуйною, співчутливою, відповідальною і працьовитою.

Часто їй старша медсестра говорила, що з такою вродою треба акторкою чи моделлю бути, а не закритою в лікарні сидіти та й з уколами ходити. Але Ориська все сміялась і хитала головою, але пані Люди, старша медсестра, виявилось, пророчила.

На сьомому місяці роботи Орисі в лікарні заселили в її палату одного відомого бізнесмена з міста. Йому Орися аж в душу запала, особливо той факт, що родичів у неї нема.

— Вітю, уяви, який кайф: тещі не буде, ніхто не буде приїжджати й намагатись в моїй хаті лад наводити. Єдиний, хто в неї лишився, то бабуся, яка її і виховала, але вона аж за 2 області живе, так що проблем не буде. То що, Вітю, привезеш мені завтра шикарний букет квітів і найсмачніших цукерок велику коробку? Хочу вразити цю кралю.

— Привезу, звісно, Олеже, але.. що з Танею? Ти ж кілька днів тому казав, що хочеш одружитись із нею…

— Ну думати, хотіти й робити — то різне, правда? Чекаю завтра букет, не підведи.

Уже за якихось три місяці Орися була в весільній сукні на пишній церемонії, а ще за рік бавила маленьку донечку. Усе в їхній сім’ї було чудово: працював лише Олег, його прибутку вистачало на усе, а Орися дбала про дім і донечку. Олег майже не проводив часу із друзями, бо постійно був із сім’єю. Вони частенько летіли на море за кордон і обожнювали рідні Карпати. Усюди разом, ідеальна сім’я, але от до бабусі в іншу область Ориська завжди сама їздила.

– Вона ж стара і хвора, коханий, тобі буде важко на це дивитись, та й Даринці нашій таке краще не бачити.

– ти впевнена, люба? Я ж буду з тобою, а Даринка зрозуміє, це ж її бабуся, чого тут соромитись…

– Ні-ні, краще, щоб ви на це не дивились, — категорично налаштовано говорила Орися.

Раз на квартал вона стабільно їздила до бабусі на тиждень. Потім приїздила і розповідала чоловікові, що купляла ліки, прибирала, варила бабусі.

– Я так сумувала, рідненькі мої! Як ви тут? Усе у вас було добре? Любий, Даринко?

– Скучали дуже-дуже, – Даринка радісно обіймала матусю, — а коли ми вже з тобою поїдемо, мам?

– Може, й наступного разу, будемо бачити ситуацію.

І така розмова була кожнісінького разу, однак ні чоловік, ні Даринка так і не познайомились із бабусею Орисі. Так минали роки, сім’я багатіла, Олег розвивав бізнес успішно, а Даринка виросла й вступила до вишу. Та і в дім багатих люблячих людей приходить біда. Зранку радісна Орися хотіла приготувати сік і зомліла. Швидка допомога, лікарня, реанімація… Лікарі сказали страшне: Орисі залишилось небагато.

— Скільки треба грошей? Скільки скажете, стільки дамо. Лікарні за кордоном? Найкращі лікарі?Зробимо усе! — Олег не міг повірити в почуте.

— Заспокойтесь, хвороба швидко прогресувала, ви вже нічим не зарадите.

Орися прожила ще 12 днів після того випадку, встигла написати лист в село до бабусі й віддала Богові душу. Олег в той день постарів, зсохся, був аж чорним, молода життєрадісна Даринка не виходила з кімнати аж до похорону.

Навколо труни зібралось багато близьких людей сім’ї і проводжали Орисю в останню путь, раптово до труни підбігла дівчина.

– Матусю, не покидай мене! Мамо, куди ти, ні!

– Орисю, сонечко, внучко, дитино моя…

Усі присутні замовкли і намагались зрозуміти, що відбувається. Олег і Даринка нічого навколо не помічали, тож брат Олега підійшов до старшої жінки й дівчини, щоб це припинити.

— Перепрошую, ви, може, помилились? У цієї жінки не було родичів.

Та це була бабуся Орисі і доня.

— Вона завжди була гарненькою, ще з садочка. Усі хлопці в школі за нею бігали, вона собі тоді вибрала Іванка. Вони гуляли, як всі підлітки, а потім вона дізналась про вагітність, а він її кинув. І батьки його теж бути проти, бо ми були бідними, а в родини Івана було багато статків. Тоді Орися приїхала з науки, народила Лілю, а я сказала, щоб їхала назад вчитись.

Орися була старанною студенткою, тож її одразу перевели в обласну лікарню, там вона вже й познайомилась із Олегом.

— Не знаю, чого не розказала. Боялась, напевно. Намагалась завжди приїжджати, забезпечувала нас повністю, просила мене не вмирати, щоб ми разом поставили Лільку на ноги. А потім прийшов той страшний її лист, ми одразу й кинулись сюди, навіть адреси не знали точної. Не встигли…

Олег не мав, що сказати, Даринка також. Ошелешені горем, ще й такою новиною. Але Олег прийняв для себе рішення, що про бабусю й дитину він просто зобов’язаний подбати.

— Лишайтесь у нас. Даринка довго хотіла з вами познайомитись, а за Лілю не переживайте, прийму її, як рідну.

Після довгої мовчанки бабуся почала плакати, але вже від щастя, бо чоловік таки в її онучки був чудовим і з великим серцем, як вона й розказувала.

— А я завжди боялась, що помру, а дитина сама лишиться. Бережи її, Олеже, бережи…

Нова родина міцно обійнялась і змогли пережити страшну втрату разом.

Як ставитесь до вчинку Олега?

NataM
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: