У підвалі одного з будинків вже багато років мешкав безхатченко Олексій. Сусіди прихильно до нього ставилися, адже за невелику винагороду він міг підмести сходи, витріпати килими чи виконати інші дрібні доручення. Час від часу чоловік підпрацьовував вантажником на місцевому ринку.
Олексій регулярно допомагав самотній бабусі з другого поверху. Він ходив за покупками чи виносив сміття. Натомість старенька пригощала його домашньою їжею.
Однієї зими у безхатченка з’явився пухнастий друг Посейдон. Він підібрав самотнє кошеня, з якого незабаром виріс великий та ледачий кіт.
– Як тільки зійде сніг, – розповідав Олексій, – ми з тобою поїдемо у моє рідне село. Там ставок, а у ньому – риба. Ти ж любиш рибку, правда?
У відповідь кіт схвально муркотів.
Насправді чоловік знав, що це лише пусті розмови й не більше. Його село перетворили на місто, а замість його старенької хати височіє багатоповерхівка. Однак мріяти ніхто Олексію не забороняв.
Якось безхатченко повернувся в підвал й почав гукати свого друга, але того ніде не було.
– Ти Посейдона шукаєш? – запитала бабуся, яка проходила повз.
– Так, але він не відгукується…
– Усі вони на весні починають гуляти. Повернеться ще, – відказала жінка.
Тієї ночі Олексію не спалося, а під ранок він відчув дивний біль у грудній клітці. З його вуст вирвався стогін.
– Знайшов свого кота? – запитала бабуся, яка зранку спустилася в підвал. – Агов, ти спиш чи що? Невже помер? Та ні, живий. Я викличу швидку.
Медики забрали безхатченка. Усю дорогу він марив й кликав Посейдона.
– Це йому від гарячки маряться грецькі боги? – спробував пожартувати лікар.
– Ні, – обурилася старенька. – Так його кіт називається.
Ввечері жінка пішла на пошуки пухнастого друга, але його справді ніде не було.
Пройшов тиждень. Нові власники підвалу почали наводити там порядок й викинули усі речі Олексія. Він досі не повернувся, але натомість з’явився Посейдон. На вигляд він був обдертим й облізлим. Бабуся вирішила на деякий час взяти тварину до себе.
Прийшло ще декілька днів й старенька вирішила навідатися до безхатченка.
– А його вже виписали, – розвела руками медсестра.
Від робочих у підвалі жінка дізналася, що Олексій приходив в будинок й розпитував про кота. Вони порадили пошукати його в церкві, де проводяться благодійні обіди. Старенька й туди сходила, але безрезультатно. Ніхто не знає жодних імен, адже люди туди приходять і йдуть.
Так у Посейдона з’явилася нова господиня. З часом вона почала більше хворіти, тому з дому виходила рідко.
Одного дня у її квартирі почувся стукіт. Кіт зіскочив з дивану, підбіг до дверей й голосно занявчав. На порозі стояв Олексій. Він був пострижений, виголений й одягнений у діловий костюм.
– Ну нарешті ми зустрілися, Посейдон! – радісно вигукнув він. – Як життя ваше?
– Потихеньку, – відказала бабуся. – А з тобою що трапилося? Я думала, ми більше не побачимося.
– У лікарні мені випала нагода познайомитися з одним хорошим чоловіком, який запропонував мені роботу. Він був власником зооферми, а я допомагав йому з прибиранням у клітках. Згодом отримав посаду завгоспа й оселився у невеликому будиночку. Тепер у мене є багато справ у місті, тому я вирішив навідатися в гості. Зізнаюся, що скучив за вами.
– Ти хочеш забрати до себе Посейдона?
Олексій побачив в її очах переляк, тому відповів:
– Я не можу так з вами вчинити, адже бачу, що ви полюбили його. Проте влітку ви можете гостювати у мене. За містом свіже повітря, струмок і ліс. Тим паче разом веселіше, а ми з Посейдоном давно збиралися порибалити.
А як би ви вчинили на місці жінки? Чи допомогли б ви безхатченку та дворовому коту?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!