Про хороших вчителів

Заходить вчителька в клас, починається урок. Шум, гам, і все таке, картина для більшості з нас знайома. Вчителька стоїть в дверях, мовчки, дивиться на весь цей цирк. Хтось кричить:

— Атас!

Хтось у відповідь:

— Та пішов ти!

Вчителька йде до свого столу, розкладає журнал, свої папери. Потім тихо так каже, виділяючи двох крикунів із загальної маси:

— Іванов і Петров, можете стояти, інші сідають. Привіт, діти.

Крикуни залишаються стояти.

Учитель:

— Отже, сьогодні у нас буде дискусія. Так як Петров перший використовував нецензурне визначення статевих органів жінки, він буде захисником, а Іванов — обвинувачем. Маєте право викликати по два помічника собі.

Учні, злегка розгублено:

— А яка тема суперечки?

Учитель, посміхаючись:

— Іванов буде виступати в ролі інквізитора, забороняти художникам епохи Відродження малювати голих людей. А Петров буде цих художників захищати, наводити аргументи до того, що голе людське тіло — найпрекрасніше, і малювати його треба. І так, можете в своїй суперечці згадувати конкретні імена художників, їх картини. Кожна згадка — один бал. Чим більше балів наберете, тим більше п’ятірок з’явиться в журналі. І все за сьогоднішній урок, вибирайте помічників. І ще одна поступка — кожен помічник може вибрати собі інших двох помічників. За аргументовані доводи знову ж — хороша оцінка. А помічники помічників мають право на своїх асистентів.

Ми, ті, хто не беремо участі, будемо в ролі присяжних, вирішимо — будуть художники малювати чи ні? 
Спочатку дискусія йшла мляво, але мало-помалу суперечка ставала все спекотнішою, і, в певний момент, доводилося тільки встигати стежити за кожною реплікою.

Знаєте, це було щось. Все це переходило в такі баталії, що уроку, здавалося, мало. 
У суперечку був залучений весь клас, виходили після дзвінка з аудиторії, продовжуючи дискусію, не звертаючи уваги на те, що урок вже закінчено.

Починається урок.

Питання:

— Чим відрізняються сучасні відносини від трагічного кохання Ромео і Джульєтти?

Хтось відповів:

— Він не встиг з нею переспати!

Весь клас регоче. Вчителька дивиться на того, хто відповів:

— Ось Ви і скажіть, чому він не встиг цього зробити? Що їм завадило?

— Звичаї і традиції були інші. Не можна було тоді до весілля нічого.

— Дуже добре. А хто диктує ці традиції і звичаї?

— В якому сенсі?

— Ну, хто є автором цих традицій і звичаїв? Ми, президент країни, інопланетяни?

— Ми, звичайно.

— А вам сучасні звичаї до душі?

— А я — що? Так заведено, не мені їх міняти. Але мені не подобається.

Вчителька, розглядаючи клас:

— Добре. А що саме вам не подобається в нинішніх звичаях? Хто може відповісти на це питання?

Хтось каже:

— Мені не подобається, що нинішні дівчата одягаються як вуличні повії, та й поводяться також. Якщо у мене не буде в кишені грошей, щоб потягти її в кафе або клуб, вона не піде. А якщо до неї під’їде дядько на крутій тачці, але старий і з грошима, то вона ні за що не відмовиться.

Вчителька мовчить, чекає реакції.

— Так, так, поводяться як повії! А потім обурюються, якщо їм в обличчя це говорити!

— І в школу ходять, як на парад мод! Тільки й розмови про те, де була вчора, з ким, скільки коштує пара туфель або помада! І, на першому уроці вже штукатурку на обличчя кладуть!

— А на себе ви дивилися? Я, може, і малююся з першого уроку. А ви перед уроками вже курите за школою, і не тільки сигарети! І в обнімку з банкою пива спите! Яка нормальна дівка з вами кудись сходить, від вас смердить!

— Так всі вони такі, навіть квітки не приносять! Мені мама розповідала — їм хлопчики в школі портфелі тягали, коли залицялися до дівчат! А мені за десять років ніхто портфель не носив.

— А за що вам портфелі тягати і квіти носити? Ви ж носом крутите, вам кафе і гроші подавай!

— А ти пробував? Звідки ти знаєш, буду я носом крутити чи мені сподобається?

— А що мені пробувати? У тебе спідниця вище вух, труси видно з вікна моєї квартири. Одягнися один раз нормально, може і візьму я твій портфель, а то зараз, як ти одягнена, мені соромно говорити, що я з тобою в одній школі вчуся!

— А мені соромно, що від тебе пивом смердить! У школу, як в пивну ходиш!

— А ти себе бачиш? Через кожне слово — три нецензурних, навчися розмовляти спочатку!

— Так ви по-іншому не розумієте! Або самі одними віршами розмовляєте? Та ти сам жодного вірша за десять років не вивчив!

— Стоп! — вчителька припиняє цю суперечку. — А тепер скажіть — чому ви не вмієте один з одним спілкуватися? Чому вам потрібна зовсім стороння людина, щоб вона спровокувала такий діалог? І … Тема сьогоднішнього уроку «Чи вміємо ми чути і, що головне, слухати один одного?».

Інший урок. Питання:

— Я поставлю зараз дуже особисте питання. Хто хоче — відповідає. Хто соромиться — може не брати участь в обговоренні. Отже, хто з вас знає, що таке поцілунок?

— В якому сенсі — поцілунок?

— В прямому. Хто з вас цілувався хоча б один раз? Підійміть руки.

Неспішно піднімається, одна, дві, кілька рук.

— Дякуємо. Хто з вас може сказати, що цей момент був один з найбільш приголомшливих в вашому житті?

Тиша. Повільно піднімається одна-дві руки.

— Дякуємо. Отже, пишіть завдання додому — розпитати у бабусь \ дідусів, у знайомих людей старшого покоління, як вони цілувалися в перший раз? А потім викладіть це в художньому стилі на папері. Врахуйте, писати треба виключно правду, я буду уточнювати правдивість історії, тому — координати цих самих бабусь і дідусів необхідні. Всім все ясно?

На наступному уроці читання вголос.

— Моя бабуся вперше поцілувала тяжко пораненого хлопця, будучи медсестрою в санітарній кімнаті, на війні. Вона запам’ятала ім’я і прізвище цього солдата на все життя, тому що він загинув в ту ж ніч під бомбардуванням.

— Мій дід вперше поцілував бабусю, після того, як рік до неї залицявся. Тоді вони разом відбудовували місто після війни. Він пам’ятає, що щосили цвіли абрикоси. А бабуся сказала, що це було 6-го червня.

— Мої бабуся і дідусь далеко, тому я провела бесіду з сусідкою. Її вперше поцілував майбутній чоловік, після танців, в той вечір, коли робив їй пропозицію руки і серця.

— Моя бабуся вперше цілувалася в комсомольському загоні, з молодим блакитнооким хлопцем. А потім цей хлопець став її чоловіком, згодом — моїм дідом.

— Мій дідусь перший раз цілував свою дитячу любов, якусь Марію Федотову. Потім вона загинула на фронті, була снайпером. І на фронті він вже познайомився з моєю бабусею, яка працювала там лікарем.

— У мене немає бабусі й дідуся, тато і мама з дитбудинку. Але зі мною поділився наш сусід. Його перший поцілунок пройшов в день перемоги, в Польщі. Коли дізналися, що закінчилася війна, всі кинулися обніматися і цілуватися. Так він поцілував зовсім незнайому йому дівчину, але прекрасно пам’ятає, що у неї були гарні карі очі і коса до пояса.

Коли всі закінчили читати, вчителька, яка весь цей час дивилася у вікно, запитала:

— Дуже гарні перші поцілунки, що і говорити? Перехоплює подих. Не знаю, як вам, а мені стало заздрісно. 

Ще один незабутній урок.

— Привіт, діти. Сьогодні у нас буде не зовсім звичайний урок — ми будемо слухати. А потім поговоримо на цю тему.

І вона включила (Господи, звідки вона його витягла?) старий патефон, з вініловою платівкою. І поставила платівку. Включила.

Звідкись здалеку народилися перші звуки, ще незрозумілі, злегка спотворені легким шипінням пластинки. Орган? Потім м’яко вступили скрипки … Це потім я дізналася, що ми слухаємо «Адажіо» Томазо Альбіноні. А в той момент у мене було відчуття, що я залишилася один на один з собою. Що перед моїми очима проноситься все моє коротке життя, його найбільш значущі моменти. Я обернулася і побачила, що всі застигли з невимовним виразом обличчя, що думки понеслися дуже далеко звідси. А один з хлопців прикрив очі рукою, по щоці котилася сльоза.

Хто і що бачив в той момент? Не знаю … але ніхто не залишився байдужим.

Цього предмета в наших школах більше немає. «Етика і Естетика».

Написала так, як пам’ятаю.

Ах, так … Вчителька поїхала працювати хатньою робітницею за кордон. Інакше померла б тут з голоду.

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: