Нещодавно я прочитала одну дуже цікаву оповідку. Так дивно, та ці кілька хвилин перевернули моє мислення з ніг на голову. Часом зовсім неочікувані речі здатні вплинути на нас.
Це історія-спогад колишньої студентки.
“Був у нас в університеті дуже цікавий професор, викладав обов’язковий курс філософії. Далеко не всі відвідували його лекції, але я їх полюбляла. Одного разу восени він увійшов до нас в аудиторію. Це був один із тих дивних днів, коли в усіх пригнічений настрій.
Він помітив, що більшість студентів не в гуморі. А тоді, неочікувано для всіх, розповів невеличкий анекдот. Атмосфера відразу змінилася, всі сміялися, аудиторія ожила.
Минуло десять хвилин і професор знову повторив той самий жарт. Цього разу лише декілька присутніх засміялися. Інші – зніяковіли. Та наприкінці заняття викладач втретє розповів гумореску, слово в слово. Та вже ні в кого вона не викликала посмішки.
Тоді професор підсумував:
– Як дивно! Ніхто не сміється кілька разів з того самого жарту. Чому ж ви увесь час засмучуйтесь з однієї й тієї ж причини?”
А й справді – чому? Усе своє життя я зациклювалась на невдачах. Полюбляла годинами на самоті згадувати, аналізувати, копирсатися в собі. Скільки ж власного часу і сил я витратила на негативні емоції, хоча могла б згадувати щасливі моменти, прогулюватись і насолоджуватись життям.
А ви як гадаєте, людині й справді властиво фокусуватись на поганому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!