Прокинувся в одному ліжку з дружиною друга – отак ми відсвяткували його ювілей

Давно вже думав, що слід з кимось поділитися цією історією. Просто не знав, хто міг би зрозуміти та сприйняти все без осуду. Тому сьогодні розповім усе вам. Тільки імені свого не називатиму. Не знаю, Як ви відреагуєте на моє одкровення.

Зараз мені соромно дивитися у вічі своїм близьким. Дуже жалію про скоєне.

З Мирославом ми познайомилися ще в університеті. Тому дружимо з першого курсу. Чимало студентських випробувань ми пройшли разом. А тоді закінчили ВНЗ і наші дороги трохи розійшлися. Я переїхав в інше місто і років 10 ми з Мирославом не бачилися.

Зате в мене налагоджувалося особисте життя. Я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Працював. Потім довелося повернутися до рідного міста. Там ми купили власну квартиру. Уже виховували 6-річну доньку.

А через деякий час натрапив я і на Мирослава. Радості нашій не було меж. Він сказав, що працює, одружився одразу після навчання, зараз у них двоє дітей, і запросив нас до себе на вечерю.

Так ми й продовжили товаришувати. Минуло ще три роки. Мирослав допоміг мені з роботою. Дружили ми сім’ями, разом відзначали свята, дні народження, загалом намагалися дозвілля проводити разом.

Мушу одразу попередити, що ніколи не дивився на дружину Мирослава, як на жінку. Просто знайома. Хоча вона своєю чергою проявляла до мене підвищену увагу. Зате з моєю дружиною вони змогли стати найкращими подругами. А дарма.

Того злощасного дня ми відзначали ювілей у Мирослава. Дружина моя зайшла тільки на дві годинки. Тоді пішла в нічну зміну, а я залишився.

Минуло далеко за північ, гості розійшлися, дітей ми поклали спати. Тоді я, Мирослав і його дружина ще сиділи на кухні і про щось розмовляли. До слова, наклюкалися ми так, що світу білого вже не бачили. Мирослав заснув одразу. Ми з його жінкою ще тягли того до спальні. Тоді я сказав, що час і мені додому, але знайома поспішила мене зупинити. Я наполіг.

Тоді Мирославова жінка викликала мені таксі і поїхала зі мною. Хотіла проводити. Завела мене у квартиру, а далі я все пам’ятаю дуже невиразно, в результаті у нас все і сталося.

Коли я прокинувся, то побачив у ліжку поряд із собою не власну дружину, а дружину друга. Вона спала, обійнявши мене. Я розбудив її і сказав, що слід терміново одягатися і бігти додому, доки Мирослав не помітив її відсутності. Та й моя жінка скоро вернутися повинна була.

Таких емоцій я ще ніколи не переживав. Таких жахливих… Я ж робив це все не з власної волі. Можна сказати, що це мною скористатися, зважаючи на нетверезий стан. Я почувався дуже гидко. Коли вдень я приїхав за донькою, Мирослав, радісно мене зустрів. Запросив на пиво. Я полегшено зітхнув. Значить, він нічого не знає. Це добре. Хай так і буде. Зате його жінка дивилася на мене зовсім іншим поглядом.

Коли Мирослав відійшов, я їй сказав, що ми вчора усе було по п’яному і це нічого не означає. Потрібно просто забути і викинути з голови. Мені було так соромно. Але з іншого ж боку, це просто непорозуміння. Всього лише помилка. Втім, Мирославова дружина сказала, що це була найкраща ніч у її житті.

Я не знав, що й відповісти. Ніяких планів на не у мене більше не було і бути не могло. Зате вона уже малювала собі повітряні замки. За кілька днів вона мені зателефонувала. Казала, що Мирослава вона давно не любить та й не любила ніколи. А ось мене – ще відтоді, коли вперше побачила. А вкінці заявила, що хоче бути зі мною.

Клянеться, що до тієї нашої ночі вона Мирославові жодного разу не зраджувала. Зате до мене в неї щирі почуття. Хоча я їй навіть приводу не давав.

Виходить, що це тільки я один не усвідомлював своїх дій, а вона чудово усвідомлювала, що робила. Я попросив її все забути і не повертатися до цієї теми більше ніколи.

Я люблю свою дружину Поважаю Мирослава. Тому не хочу, щоб одна жінка, до якої я навіть нічого не відчуваю, усе мені зруйнувала. Але вона наполягає, що все прийде з часом. І, мовляв, полюблю її теж з часом. Поки Мирославова жінка пропонує мені зустрічатися таємно. А далі побачимо. Я відмовився. Мені цього не треба. Тоді вона почала мені погрожувати, що розкаже все нашим рідним. І що мені тепер робити? Як заспокоїти цю жінку? Може, з міста поїхати?

Що порадите?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!