10 років тому я одружився. Зі своєю коханою Оленкою познайомився ще на 1 курсі, коли була посвята у студенти. Я вже тоді думав про те, яка у нас буде родина, гарні дітки і ця вся романтика.
Не поспішав, чекав, поки ми закінчимо університет та вже тоді зможемо планувати весілля.
Однак, ні моя мама, ні сестра не прийняли Олену в родину. А все через те, що дівчина була з села, приїжджа:
– Та вона точно хоче женитися через квартиру. Знайшла такого дурника, як ти, захомутала. Добре, що поки не вигадала казочку про вагітність!
– Мамо, ну що ти таке кажеш? Я кохаю Олену…
– Краще маму слухай, ніж ту дівку. Повір, от яке в тебе буде життя з такою голодранкою? Приїхала з села, ні грошей, ні одягу нормального, а в місті хоче залишитися. Звісно, їй краще знайти якогось пацанчика і вженити на собі.
Але я не слухав докори мами та сестри, пішов їм на перекір. Не хотів кидати Оленку тільки через те, що вона з села. Хіба там живуть погані люди?
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Одного разу ми так з мамою посварилися, що вона поставила ультиматум “Або я, або та задрипанка з села”. Звісно, я обрав Олену. Того ж вечора я був змушений зібрати всі речі та ніколи не повертатися додому.
Правда, я не засмучувався, ні каплі. Навпаки, відчув таке полегшення після нашої сварки. Ми з Оленкою довго “кочували” з одної орендованої квартири та іншу, багато працювали, старалися економити. Звісно, були моменти, коли нам не вистачало грошей на якісь елементарно продукти з магазину.
Але, знаєте, ці важкі часи нас не зламали. Навпаки, я почав ще більше цінувати жінку – адже вона не кинула мене у злиднях. Ми разом збирали гроші на нашу омріяну квартиру. Оленка навіть рік чекала мене з заробітків. А потім ремонт, народження діток.
Ось так ми вже живемо разом 10 років, душа в душу.
Звісно, з мамою та сестрою Валею наш зв’язок обірвався. Хіба через деяких родичів міг дізнатися якісь новини. Але ні мама, ні сестра не телефонували до мене, навіть не приходили у гості, якщо знали, що там буду я з жінкою. Їх навіть не цікавили наші дітки, вони не хотіли прийти на хрещення та всі свята.
Але декілька тижнів тому ситуація змінилася. Чесно, я аж зрадів, коли побачив на телефоні номер сестри Валі:
– Алло, Сергію? Мені не за честь з тобою говорити, але заради здоров’я мами переступаю через свою гордість.
– Що трапилося з мамою?
– Що-що? Якби ти телефонував, то б знав, що мама хворіє. А ліки дуже дорогі, я вже по вуха у боргах.
– Гаразд, я сьогодні ввечері приїду. Скажи, що то за ліки, я куплю.
Я купив мамі дорогі пігулки та уколи, ще заїхав у магазин та взяв 3 пакети з продуктами, що аж ручки рвалися. Ні сестра, ні мама “спасибі” не сказали, тільки дорікнули, що я надто пізно приїхав до них і затримався.
Весь наступний тиждень поспіль я їздив до мами, привозив ліки, прибирав вдома, купував їсти. Але у відповідь чув тільки скарги та докори. До речі, про онуків мама нічого не питалася. Наче не думала, що у мене самого є вже діти.
Якось мені не вийшло поїхати до мами, було багато робити, директор не відпускав. Тоді я попросив Олену, аби вона забрала пакунок та навідала маму. Може, їм удвох вийде порозумітися, поговорять, помиряться.
Але я дарма сподівався. За 10 років моя мама взагалі не змінилася. Приїжджаю додому – а Олена на кухні, вся у сльозах, шукає заспокійливі:
– Я ще такої жорстокої людини не зустрічала. Приїхала, привела ліки, а вона почала мене лаяти.
– Що вона тобі наговорила?
– А ти не здогадуєшся? Що я навмисне тебе вженила, аби квартиру мати. І що дітей нагуляла, і її хочу пігулками отруїти.
Наступного дня я приїхав до мами, хотів серйозно поговорити. І вдома була також сестра Валя:
– О, нарешті, з’явився! Твоя жінка маму вчора ледве до інфаркту не довела.
– Мамо, чи може це ти так Олену роздратувала своїми докорами, що вона у сльозах поїхала геть.
– Слухай, брате, ми тобі тільки добра бажаємо. От побачиш, що Олена колись зрадить тобі.
– Що за дурниці ви говорите? Минуло вже 10 років, а все ніяк заспокоїтися не можете!
– Синку, чує серце, що мені не так довго залишилося. Але я тобі не віддам половину квартири, якщо не розлучишся з Оленою. Аби ноги її в цій квартирі не було. Інакше все віддам сестрі, аби ти знав!
Я не очікував такої грубої відповіді від рідних. Тому зробив те, що і 10 років тому – просто розвернувся та поїхав геть. Тільки цього разу заблокував їх номери телефону.
Кажуть, що час лікує та змінює людей. Ні, це щира брехня. Он моя родина – то яскравий приклад.
Звісно, деякі родичі стали на бік сестри і мами. Дорікають, який я поганий син, бо не хочу хворій мамі допомагати. Але вони, напевно, не знають всієї історії.
І як мама взагалі посміла таке сказати – розлучися і я перепишу половину квартири. Ну це просто якийсь маразм, чесно!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!