Не знаю, як бути. Я свою матусю люблю, але з роками вона стала нестерпною.
Все життя я мріяла стати незалежною. Хотіла мати гарну освіту, роботу, власне житло. Адже добре пам’ятала, що сталося з мамою, коли тато пішов. Ненька не могла собі ради дати. Вона не знала, де взяти гроші, не мала стабільного заробітку, словом була геть безпорадною. Часом сиділа й годинами плакала на кухні. Я мусила її заспокоюватись. Та й частину домашніх справ в такі дні виконувала самотужки. А дитина має насолоджуватися безтурботним життям, а не занурюватися в дорослі проблеми.
Тож згодом я робила все, аби не бути такою, як мама. Закінчила школу і самотужки вступила в виш. Вже з третього курсу я працювала. А у 26 років сама купила собі однокімнатну квартиру. Згодом і гарне авто. Та мамі все це не подобалось.
– Ти не розумієш, для жінки головне гарно заміж вийти!
– Я не вважаю, що це головне.
– Ти потіш пошкодуєш про це.
Звісно, я її не слухала. Натомість намагалась допомагати, раз на тиждень закуповувала якісні продукти, наповнювала холодильник. І от зараз на Різдво я приїхала до мами. І вона попросила занести сусідці каструлю. Я забігла до тітки Лариси. Змалку добре знаю її, чудова і чуйна людина. Саме того вирішила ще й смаколиків їй принести.
Коли Лариса Петрівна мене побачила навіть нічого не сказала.
– Ти б краще мамі своїй допомагала. На Святвечір навіть куті не принесла. Я для неї зварила.
– Що?
– Вона в тебе голодує. Скаржиться усім, що їсти нічого. Ми усім під’їздом нещасній допомагаємо.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я мало не впала, коли це почула. Тоді пояснила Ларисі Петрівні, що все це не правда. Виявилось, що ненька усім в домі розповідала, яка я непутяща донька, не знайшла собі чоловіка, а її покинула. Розлючена я прийшла додому.
– Мамо, ну як так? В тебе повний холодильник делікатесів, а ти людям розповідаєш, що голодна.
– А чого ти до мене лиш раз на тиждень приходиш. І взагалі, навіщо тобі самій жити, як чоловіка не маєш? Жила б зі мною і все добре б було.
– Я не хочу жити з тобою! І не хочу бути такою, як ти!
– Оце так ти мене на свята вітаєш? Дякую, доню!
Я пішла геть. Тепер не хочу навіть на Новий рік до мами йти. А Ларису Петрівну попросила пояснити сусідам, що все те не правда і не треба мамі харчі носити. Щастя, що ця прекрасна жінка мені повірила і підтримала. Обіцяла, що віднині буде з мамою проводити роботу.
От скажіть, як мені пояснити мамі, що я не можу усе життя з нею няньчитись?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!