Все почалося з того, що у мене зник килим. Деякі друзі жартували, що у мене не хата, а просто якийсь музей для килимів. Навіть називали мене Аладдін. Річ у тому, що ця квартира дісталася мені від бабусі, тому не дивно, що навіть на стіні висів величезний килим з цікавими узорами.
Спершу я хотіла все викинути геть, адже вони старі, брудні та де-не-де виднілися плями. Але вирішила дати їм друге життя. Витягла все на двір, якраз була хороша та сонячна погода. Цілий день стояла навкарачки та відтирала їх від пилюки та бруду, виганяла міль. Ох, я тоді так наробилася, що спина боліла. Але пишалася своєю роботою. У мене велике подвір’я та паркан, повісила килими на них сушитися. Думала, що через декілька днів назад до хати занесу.
Але ні! Виходжу наступного ранку та бачу, що двох килимів не вистачає. Або у них виросли за ніч ноги та вони втекли від мене, бо я така погана господиня, або просто хтось з сусідів нахабно викрав. Я ще не всіх людей з села знала, тому думала, що у когось нарешті прокинеться совість та килим повернуть. Однак, дарма сподівалася.
Якось ми захотіли покосити траву, знала, що у бабусі в сараї є стара машинка. Буквально відвернулася на декілька хвилин, адже на кухні у мене вечеря готувалася. Виходжу на подвір’я – нема машинки. Розсердилася, але потім зрозуміла, що користі від неї у господарстві нема. Зібралися та купили нову, правда, ще заїхали у магазин та взяли замок на двері.
А ось вже настала осінь, почали готуватися до зимівлі. Купили з чоловіком декілька мішків з дровами, адже в хаті є великий комин. Вже уявляла, як ввечері буду читати книгу, пити тепле какао та насолоджуватися тим, як потріскує багаття. Ми обрали найкращі, дубові. Привезли та поскладали біля будинку. А наступного ранку я вже не дорахувала майже 10 дрів. Там ще було таке красиве з цікавим узором, я хотіла, щоб чоловік з неї зробив підставку для чашок. Тоді я так розлютилася та зі злості розкидала всі дрова. Ну хтось так нахабно себе поводить у мене на подвір’ї?
Раптом побачила сусідку, старенька бабуся, вона дивилася на мене з вікна. Згадала, як буквально вчора вона до мене приходила та розпитувала за те, як ми будемо тут зимувати. Або ж влітку так хвалила мої килими, коли я їх прала на дворі. Чи навіть заглядала через паркан, як чоловік косив траву. Однак, це були тільки здогадки.
Того вечора я дивилася смішні відео на Ютубі та побачила, як один хлопець розіграв свого друга. Він підклав йому декілька маленьких петард у рюкзак, і коли той доторкнувся, то вони почали вибухати. Зранку поїхала з чоловіком в АТБ, купила багато різних петард. Продавчиня думала, що то комусь на день народження, а я просто єхидно посміхалася – час розплати настав! З чоловіком все зробила, як показували на відео. Заховала декілька штучок поміж гілочок, накрила все клейонкою та пішла додому. Не минуло й години, як я почула дикі крики сусідки.
– Ой, допоможіть, стріляють! – кричала старенька.
Відтоді більше вона у “гості” не приходила. І не треба, будь ласка, називати мене скнарою та лаяти за те, що я так вчинила з жінкою. Все-таки, я ці речі купувала для себе. Якби вона прийшла та нормально попросила – я б з радістю допомогла. Але красти я не дозволю. Думаєте, що поліція приїхала б на виклик? Та вони б тільки з мене посміялися. Мовляв, то мені не у поліцію треба, а у лікарню. Хто буде надриватися заради старого килима та машинки?
Тоді сусідка отримала хороший урок від мене. Нема чого брати чуже добро. Зараз вона зі мною навіть не вітається. І я взагалі вважаю, що ви повинні захищати те, що належить вам. Навіть, якщо це декілька дрів чи старий килим. Ніхто не має права забирати у вас те, що ви купили за власні кошти чи отримали просто так. Шкода, що таких совісних людей дуже мало!
А ви погоджуєтеся зі словами жінки? Що б ви зробили з такою нахабною сусідкою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!