Проживаю у Канаді вже 10 років, минулого літа поїхала з дітками на Батьківщину. І мої ж земляки мене неприємно здивували!

Вже понад 10 років живу в Канаді. Переїхали з чоловіком по роботі давно, зараз маємо всі необхідні там документи, дітки ходять до спеціальної школи. 

Влітку 2021 року вирішила приїхати до своєї свекрухи. Вона давно онуків не бачила, а говорити по Скайпі – ну не таке велике задоволення. Вона дуже сумувала за нами, і ми також хотіли вже на Батьківщину приїхати, погостювати. 

Отож, помітила дивну штуку:

Ми, українці, можемо перейти тільки на державну мову, коли сам співбесідник нею говорить. Отож, пояснюю нормально:

Поїхали до міста на закупи, бо свекруха живе у невеличкому селі. Ходжу між магазинами, шукаю там різні консерви, олію, солодощі для діток.

– Вітаю, а можна цукерки “Зоряне сяйво?”

– Да, Вам сколька?

Бррр, у мене від цього аж сироти пробіглися по тілі. Ну логічно мені відповісти українською мовою, я ж ІНОЗЕМНОЮ до неї не зверталася. 

– Та мені 1 кілограм.

– Гаразд, – і тут чую, як продавчиня мені щебече рідною мовою. 

А цінники – українська гривня, а не російські рублі!

Був ще один випадок – пішли з сином до окуліста, треба зір перевірити. Ви знаєте, як діти носом клюють ті екрани у комп’ютері чи телевізорі, от зір зіпсувався. 

Молода дівчина, помічниця офтальмолога, дає нам анкету – рік, місяць народження, школа, який зір. Ну звичайний папірець, щоб дані зібрати.

Бачу, що все треба заповнити російською мовою.

– Дівчино, а можна вас?

– Да, что ви хатєлі?

– А ми не розуміємо іноземної мови.

– Ох, нічого, я вам зараз українською все видрукую.

І за хвилину у мене у руках була анкета УКРАЇНСЬКОЮ мовою. Дивно, правда ж? 

От поїхала я від свекрухи з одною думкою – а чому я, знаходячися в УКРАЇНІ, повинна просити розмовляти до мене УКРАЇНСЬКОЮ мовою? 

Ну це у голові не вкладається. Агов, у нас, наприклад, у Канаді всі розмовляють англійською. Ніхто до тебе слова не скаже ні російською, ні німецькою. Ну, хіба що туристи. 

Але ми, українці, один народ, у нас є своя моя та культура, а ми досі паплюжимося та використовуємо ту російську заразу. Вам не соромно? 

Чого навчила мене ця історія? 

Ми дуже дивний народ. У нас, дідько, війна, а ви все ще розмовляєте мовою ворога. Отямтеся та беріть в руки підручники! Навчайтеся, бо інакше з таким “язиком” точно пропадемо з лиця землі. Не буде вже нас, як народу, ні нашої країни та культури. Ворог перемагає не тільки на фронті, але й у нашій голові. А ви всі – вата ходяча!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

На Вашу думку, мова зараз має значення? Чому? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector