Стосунки з Надією у свекрухи були поганими із самого початку. Не змінило їх ні народження онука, ні час, ні певний період життя в одному домі.
Ярослава Богданівна постійно тільки нарікала, яка нікудишня господиня з її невістки виросла. Остання ж не любить ні готувати, ні прибирати, навіть за дитиною доглядає абияк. А ще Надія від свого чоловіка на два роки старша. Ще й заміж виходила вже не вперше. Дякувати Богові, хоча б дітей позашлюбних не має.
– На дачі у мене стільки роботи, що самотужки нічого не встигаю. Та й сил, якщо чесно, немає. Постійно прошу сина приїхати. Але він тільки відмовки знаходить: то робота, то дитина, то відрядження. Аж на ці вихідні пообіцяв зайти до мене. Чекала його в п’ятницю. Думала, що попрацює два дні, а в неділю додому вернеться. Все одно він рідко у мене буває. То хоч побачимося. Як розумієш, у п’ятницю він не з’явився. Думаю, може в суботу приїде. Таки приїхав. Бачу, паркується на ділянці. Аж від душі відлягло. А потім глип – з машини невістка з дитиною виходить. І навіщо він її взяв із собою? Мало у мене клопотів було?- жаліється Ярослава Богданівна, якій нещодавно виповнилося шістдесят сім років.
Син пані Ярослави закохався в Надію до нестями. Весілля зіграли вони дуже швидко й майже одразу почили жити разом. Спершу у свекрухи, а тоді у власній квартирі, яку Микола купив власним коштом. Після переїзду мати зачастила до сина в гості. Втім, щоразу хапалася за голову, коли бачила безлад у домі молодят. Втім, Миколу, здається, усе влаштовувало.
– Пригадую, що перед весіллям Надія дівич-вечір влаштувала. Одяглася на нього, як я не знаю хто! – розповідає пенсіонерка. – Аж соромно за неї. Думала, вона дитину народить – і мине цей незрозумілий період її походеньок та байдужості до сім’ї. Але ні. Мало того, що вона 5 років не могла завагітніти, так і після пологів геть нічого не зрушило з мертвої точки. Чесно кажучи, я взагалі сумніваюся, мій Микола – рідний батько Андрійка.
Ярослава Богданівна розповідає, що майже одразу почала наполягати на тому, щоб молодята зробили ДНК-тест.Хотіла знати правду і бути цілком спокійною за батьківство власного сина. Жінка не бачила в цьому нічого дивного чи образливого. Хоча Микола й розлютився, почувши слова неньки.
– Нехай живе, як хоче. Колись дізнається всю правду, але буде вже пізно!
– Це мене мама змусила. Я ж спочатку хотіла вдома з дитиною залишитися, а Микола хай би їхав до свекрухи. Їй постійно одна тільки допомога й потрібна. Думала, відпочину від сварок і непорозумінь, проведу час з подругами, до своїх батьків поїду. А ненька мені каже: “Не годиться так. Збирайся і їдь з чоловіком до свекрухи. Будеш їм помагати.
– А навіщо їхати туди, де тебе навіть не чекають?
– Щоб потім не було більше чуток та розмов про те, яка я ледача і байдужа. Моя мама переконана, що та поїздка мала змінити ставлення Миколиної матері до мене. Мовляв, те, що ви приїхали разом і разом поїхали – багато значить. До того ж у моїй присутності свекруха не зможе нав’язати чоловікові, яка в нього погана дружина. А то зараз скаже гидоту про мене, а він підхопить і повірить. Потім розсердиться, а там і до розлучення не так далеко. Мені такі сценарії не потрібні.
Надія стверджує, що найкращим варіантом взагалі було б нікому не їхати до свекрухи. Бо, як кажуть, очі не бачать – серце не болить. Але з іншого боку Ярослава Богданівна – мати Миколи. Тож і допомагати їй він повинен… Правда під пильним наглядом дружини.
А на чиїй стороні ви?
Чи могла б Надія налагодити стосунки зі свекрухою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!