Доля в моєї мами завжди була, м’яко кажучи, нелегка. Батько помер, коли мені ще й трьох років не було, тож вона виховувала мене і брата своїми силами.
Працювала майже без відпочинку, аби заробити нам на одяг і їжу. До всього цього я ще й хворіла часто, та й з братом проблем вистачало…
Коли ми підросли – поїхали навчатися в різні міста, мама лишилася сама. Тоді нам до того якось діла не було, а зараз я розумію, як їй було важко і самотньо. Не дивно, що вона в нас так онуків випрошувала. Мабуть, хотілось їй мати велику сім’ю.
Зараз у мене троє донечок, а в брата – двоє синів. Мама так тішилась нашими дітками, що їх від неї просто відірвати не можна було!
А тоді в нашому житті з’явився Семен Васильович.
Як мені мама розповіла, познайомились вони в черзі, поки в супермаркеті стояли. Вона почала сваритись із якоюсь жіночкою попереду, цей джентльмен її підтримав… Словом, отакий от пенсійний роман.
Я прямо натішитись не могла, що так усе в них склалось! Самі подумайте: скільки років вона жила на самоті, згадуючи щодня мого тата, плакала часто… А тепер у неї так очі сяяли, що я такого і в молодих дівчат не бачила! Вона наче років двадцять із себе скинула!
– Ну, Семене Васильовичу, ви справжній чарівник! – піджартовувала я над ним.
Він усім дуже подобався – такий собі приємний, харизматичний дідусь. Та тільки дідусем ставати він не хотів.
Як виявилось, мама і розписатись із цим чоловіком вже встигла, і гостей до себе покликати, аби це дійство відсвяткувати. От тільки нас, рідних дітей, вона вирішила не запрошувати.
– Мамо, а чого ж ти не сказала, що знову заміж вийшла? Ми б з малими тебе хоч привітали! – подзвонила я до мами, як тільки дізналась останні новини.
– Мені тут ваші спиногризи триста років не треба, затямила? Прийдуть, повиїдають усе, безпорядків понаводять – і додому! На який чорт воно мені таке треба? Сам їх наплодили – самі і бавте. А в наше життя нема чого їх тягти! – вихватив у мами телефон Семен Васильович.
Я там аж присіла… От тобі і дідусь, от тобі і добряк. Мама з того дня нам телефонувати зовсім перестала, внуками не цікавиться. Я розумію, що в неї тепер своє життя і всяке таке. Але я боюсь, що то її кохання так на неї впливає…
Страшно за маму. Що робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як відкрити мамі очі на правду?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!