Я з Орестом прожила аж 16 років разом. Купили собі будиночок у Скнилові, зробили бізнес, торгували машинами з Європи. Правда, не вдавалося ніяк завагітніти. Тільки у 2015 народила донечку Боженку.
У нас все було просто ідеально. Бізнес пішов у гору, заробляли досить пристойні гроші. Могли собі дозволити відпочинок закордоном чи поїхати в тур Європою. Захотіла – пішла і купила новий телефон або ж ноутбук.
Однак, у лютому 2022 року світ просто зійшло з ніг на голову. Та війна, я сама не розуміла, що робити. Тільки пам’ятаю, як сусідка їхала до своєї мами в Польщу і взяла нас з донею. Орест залишився в Україні, аби слідкувати за будинком та бізнесом.
Пощастило, що в Чехії жила моя свекруха, Мирослава Борисівна. Пару днів я побула в Польщі, а потім поїхала до неї у Плзень. Вона заміжня за чехом, мають свою квартиру. Віддали нам одну кімнату, потім допомогли Боженку в школу спеціалізовану віддати.
Я попросила свекруху знайти мені якусь роботу. Ну не можу ось так спокійно сидіти в неї на шиї, зароблю бодай якусь копійку. Тим паче, наш бізнес з машинами в Україні пішов на саме дно. Ніхто не купував автівки, всі хіба на ЗСУ пікапи брали. А ми таке не продавали. Ну і Орест сидів вдома та на останні заощадження продукти купував.
Її чоловік Алеш влаштував мене на склад, фасувати продукти. Зі мною також працювали українки-біженки, в їх компанії робота минала легко. Десь пожартували, щось одна одній смішне розповіли. Половину зарплати я висилала Оресту, аби він там з голоду не вмер, мав як за комунальні заплатити та продукти купити.
Загалом, життя в Чехії мені подобалося. Єдине – дуже сумувала за чоловіком. Через роботу на заводі не так часто бачилися, тільки раз на 3-4 місяці. Тим паче, у донечки навчання, їй не можна школу пропускати.
Нарешті наприкінці серпня мені дали відпустку на 10 днів. Одразу спакували валізи, купили квитки та поїхали додому. Ще я взяла пару тисяч євриків, які відклала. Ну, аби Орест ремонт зробив вдома чи мав на “чорний день”.
Приїжджаю додому – а тут ідеальна чистота. От видно, що тут не жив самотній чоловік. Я знаю Ореста, він не чистоплюй. А тут шкарпетки складені, сорочки попрасовані.
– Ти клінінг замовляв?
– Ні, це Рита приходила..
– Хто? Наша нова сусідка?
– Ні. Сядь, я хочу з тобою серйозно поговорити.
Як виявилося, до сусідів приїхала родичка з Бердянська. І Орест почав з нею шури-амури крутити.
– Зрозумій, я почувався таким самотній. А Рита…
– А Рита якраз опинилася в потрібний момент.
– Я тебе благаю, повертайся. Я її не люблю, чесно. От був з нею чисто через самотність. Я кохаю тебе і хочу зберегти шлюб.
Я поїхала в Чехію заздалегідь, бо більше не хотіла бачити цього зрадника.
Але от тепер мене мучить совість – а чи варто дійсно розлучатися? Ну який чоловік не думав про коханку або ж не ходив на ліво? Ніхто з нас не святий, німб над головою не світиться.
І Орест за мною сумує, за донечкою. Може, годі з мене тих заробітків? Бо інакше своїми руками збуйную шлюб..
Варто жінці повертатися до такого чоловіка чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!