– Шановна свекрухо, не прикидайтеся такою хорошою, а ще краще забирайтеся з цього весілля

Кожна дівчина мріє про ідеальне весілля. Ну а хто з вас не хотів почуватися в той день принцесою? Казкова біла сукня, зачіска, макіяж, весільний танець, розкішний наречений поруч. 

І не дивлячись на те, що на своєму весіллі я прогнала майже половину родичів, воно пройшло шикарно. 

Отож, це було ще минулого літа. Я старанно готувалася до весілля – ходила у спортивний зал, аби мати гарну форму. Вибирала з дружками плаття, що вже всі консультанти у весільних салонах знали моє ім’я та забаганки. Мені здається, що я суконь 50 точно переміряла, і це мінімум! Потім вчили танець, обирали ресторан, дрес-код.

Не можу сказати, що зі свекрухою у мене були чудові стосунки. Ще коли я зустрічалася з Романом, то вона до мене холодно ставилася. Немов я якась там чергова пасія, з якою її синочок скоро розійдеться. Чому я так думаю? Після заручин, коли ми були у гостях, я підслухала її розмову з Романом.

– Я думала, що ти не серйозно. Весілля? З нею? Ну ти взагалі себе не цінуєш? Я гадала, що ти кращу жінку собі знайдеш! 

– Мамо, ми будемо разом і це не обговорюється. 

Пані Олена старої “закалки” жінка. Її не влаштовувало, що ми живемо разом до весілля, бо, Господи, це ж гріх! Мої батьки колись купили мені однокімнатну квартиру, тому я першою запропонувала Романові переїхати. Адже я тендітна дівчинка, не вмію ліжко пересовувати чи лагодити холодильник. 

Також пані Олену не влаштовувало, що я можу замовити їжу з ресторану або ж купити готові салати у “Сільпо”. 

– Жінка має готувати. От я після зміни на заводі йшла на кухню, одягала халат і готувала чоловікові борщ, пельмені ще ліпила! Ну що за молодь, чисто розлінилася! 

Мене дуже дратувала така критика свекрухи. Але, на щастя, вона рідко приходила у гості. Та і Роман поговорив з нею нормально і дав знати, що я його жінка. 

Отож, вже день весілля. Ми мали вінчатися у церкві Андрія, біля оперного театру недалеко. Якраз вийдуть гарні фотографії, де ми такі красиві та фоні красивого Львова. Було досить спекотно, тому я зайшла в затінок, аби трохи відпочити. Ми чекали ще на деяких гостей, які вже от-от-от мали бути. І тут чую:

– Ну вона дві сукні захотіла! Казала, що то дизайнерське шиють. Та я таку сукню бачила в магазині. Повірте, вона своїх грошей не ватує.

– А як платили? Її батьки щось давали? 

– Все мій син платив. От сіла та нахаба йому на шию, сукні дві хоче, лімузин хоче, ресторан за містом хоче. Все вона хоче і все це їй треба дати. Добре, що я мала гроші, позичила на весілля. Бо з такою жінкою він у боргах певно до кінця життя буде! 

Мені стало дуже образливо. По-перше, мої батьки заплатили за лімузин, за всіх гостей з нашого боку та ще за фотографа. По-друге, я не сиджу в Романа на шиї, а також заробляю досить хороші гроші. А пані Олена ще й сміє під церквою такі паскудні речі про мене говорити!

На щастя, дружки заспокоїли. Ми пішли до храму, дали обітниці. Потім поїхали на фотосесію, а гості у ресторан. Там на них чекав фуршет та ведучий, так що, без нас вони не сумували. 

І от вже розпал свята. Хтось наминає страви, інші хлепчуть горілку, на щастя, до бійки не дійшло. Малі діти граються на вулиці, вже до початку дискотеки готуються музиканти. Я бачила, як пані Олена до всіх мило посміхалася, як зі мною на фото обіймалася. Мене аж нудило від такої поведінки, чесно. Ще й свекруха взяла мікрофона у ведучого та хотіла виголосити тост:

– Люба моя доню…

Я тоді аж шампанський вдавилася. Здається, що алкоголь розв’язав язика, я підійшла до ведучого та взяла ще один мікрофон:

– Шановна моя свекрухо. Мені здається, що досить з себе вичавлювати цю щасливу міну. Адже гості знають, якої ви про мене думки. І що я вам не донька, а якась чергова пасія. Я правильно все кажу? Ну якщо ви так дійсно вважаєте, то попрошу – оревуар, вихід вам покажуть офіціанти! І всі ті, хто підтримував такі плітки – ви також за компанію йдіть.

Ох, ви б побачили вираз обличчя свекрухи та гостей з її сторони. Хтось навіть застиг з чаркою в роті та дивився на мене квадратними очима. Однак, я показала всім на двері та помахала “папа”. Вже через 5 хвилин декілька столів у залі були порожніми. 

Пані Олена мала ще совісті потім телефонувати до Романа та вимагати, аби ми повернули подарунки тих родичів, які пішли геть з весілля. 

На щастя, такий мій вибрик не зруйнував стосунки з чоловіком. Навпаки, мені тоді немов камінь з душі впав. От всю ту злість я тримала у собі довго, а потім виговорилася. Та і гості запам’ятають це весілля надовго.

Роман пригрозив матері – ще одне криве слово про мене і вона може забути за сина. А Романа вона боїться втратити. Ні тут не пахне великою материнською любов’ю. Адже Роман досі оплачує їй комунальні послуги, купує продукти, дає ліки. Не хоче втрачати такого вигідного годувальника, тому тепер мовчить у тряпочку. 

Звертаюся до всіх молодих невісток – не бійтеся поставити своїх свекрух на місце. Адже ви не зобов’язані терпіти таку поведінку. Це ж просто по суті мати вашого чоловіка, але ніяка вона вам не рідня. Маєте свою маму – то і тіштеся! 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Коментарі

Daryna
Adblock
detector