Я єдина дитина в батьків, ще й пізня. Мамі було 39, а татові 43, коли я народилася. Жили ми нормально, так, не скромно, але й не бідно. Як звичайна, середньостатистична українська родина. На дорогих курортах закордоном ми не відпочивали. Хоча влітку їздили в Одесу чи в Крим.
Мама з малого віку привчала мене до господарства. У 8 рочків я вже мала і корову доїти, свиням каші давати, вміла ліпити вареники, котлети, варити супчики чи борщ. Ну і, звісно, прибирати в кімнатах, пилососити, витирати пилюку, закидати речі у прання.
Правда, це було добровільно-примусово. Батьки не пускали мене до друзів у гості чи на прогулянки, якщо не виконала якесь завдання. Тато ще й постійно перевіряв, чи все я гарно поскладала під лінійку.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Найгірше – це була школа. Мене сварили, навіть коли я отримала 10 чи 11 балів. Я не любила математику та фізику, от від слова взагалі. Але батьки забирали у мене телефон, солодощі, вимагали переписати погану контрольну чи самостійну роботу. І та золота медаль – це радше хотілка батьків, а не моє бажання.
На щастя, після 11 класу я переїхала до Києва на навчання. Обирала університет, який був найдальше. Там мені виділили кімнатку в гуртожитку, сусідки були дуже хороші та привітні дівчатка. Стипендії мені з головою вистачало на якісь потреби, і ще я писала за гроші одногрупниками семінари, тести, контрольні роботи.
Влітку 2021 року я вийшла заміж. Мій Роман працює у сфері ІТ, пише різні програми на замовлення. І якраз перед війною, у січні 2022 року, йому запропонували роботу закордоном.
– Це ж Європа, Німеччина. Дають квартиру, нормальні умови. І зарплатня в 3 рази більша, ніж тут!
– Але ми мови не знаємо, це чужа країна.
Я дуже довго думала про переїзд. Роман мріяв жити закордоном і заробляти багато. Ми сварилися майже щодня, Роман навіть їхав до своєї мами ночувати. І свекруха ввечері телефонувала та виїдала мені мозок за це.
Я вирішила піти на поступки чоловікові. Адже така пропозиція з хорошою роботою не кожен день трапляється. А ось у лютому почалася війна. Я телефонувала до батьків та казала, щоб вони негайно тікали до мене в Німеччину:
– Мамо, не знати, чи ракета завтра прилетить у вашу хату!
– Ні, я тут народилася – то я тут і вмру.
– Хоча на тиждень приїзди.
– Нє! Я тут господарку на кого залишу? Без мене все пропаде!
І я вирішила фінансово допомагати батькам. Щомісяця висилали по 500-600 євро та декілька пакетів з продуктами та одягом. Коли почалися відключення світла через обстріли, то ми передали батькам 60 тисяч гривень на потужний генератор, щоб не сиділи в холоді. Минулого літа я приїхала та зробила їм новесенький ремонт у кухні та ванній кімнаті. Тепер у мами є посудомийка та робот-пилосос. Не треба руки мочити у холодній воді та спину гнути.
Однак, батькам цього мало. Ще до новорічних свята вони по черзі до мене телефонували та скаржилися на здоров’я:
– Ой, щось так серце коле. І тиск скаче. Я вже сама не годна ні встати з ліжка, ні до церкви піти.
– То поїдь до лікаря, нехай тебе оглянуть.
– Ага, я поїду, а батька та господарку на кого лишу?
І я приїхала у село ще 20 грудня, записала батьків у приватну лікарню на огляд. Ми зробили обстеження всього, чого тільки могли – серце, печінка, легені, аналіз крові та навіть МРТ голови! Заплатила я за таке задоволення дуже кругленьку суму. Однак, це ж здоровя моїх батьків, для них нічого не шкода.
На диво, лікарі ніяких порушень взагалі не виявили:
– Ваші батьки такі здорові, що можна у космос відправляти! Хіба пропишу вітаміни для підтримки організму.
Але що мама, що тато в результати аналізів не вірять.
– То ті лікарі щось наплутали. Он, як мене серце болить. А в батька тиск знову!
І от я вже майже місяць “гостюю” в батьків, хоча ще 7 січня мала би повернутися в Німеччину. Ні мама, ні тато мене не хочуть відпускати. Щоразу, як тема заходить за переїзд, то вони разом удають хворих людей.
Це ще більше почало дратувати мого Романа
-Слухай, ну на коли тобі квитки бронювати? Ти вже засиділася вдома.
– Не знаю, мамі знову погано. Голова боліла вчора цілий день
– Та вони просто тобою так маніпулюють! Прикидаються, аби ти не їхала і біля них тихо сиділа.
Я допомагаю батькам в господарці щодня, з ранку до ночі крутилася біля стайні та на кухні.
Не знаю, що робити далі. Просто мені совість не дозволяє батьків ось так напризволяще кинути. Не зможу навіть спокійно спати.
Але закордоном на мене чекає чоловік. Роман вже сам готовий приїхати в село та силоміць мене забрати в Німеччину.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!