Португалія стала для мене другою Батьківщиною. Поїхала у Лісабон ще 8 років тому на роботу. Адже в Тернополі не знала, куди дітися. Чоловік мене покинув, на дітей аліменти не платив. Я навіть на нього до суду подавала, а він все одно ні копійочки не давав. Та що там гроші, якщо він до дітей на свята не телефонував…
Тоді старша донька Зоряна закінчила якраз 11 клас і вступила до медичного. І мама погодилася переїхати з села, аби за дітьми глядіти. Тому я зі спокійною душею поїхала на заробітки. Адже моєї звичайної української зарплати не вистачало на те, аби утримувати родину.
На щастя, у Лісабоні жила моя родичка, вона допомогла знайти роботу і гуртожиток. Я влаштувалася покоївкою в один готель, там ще й поруч був пляж. З ранку до ночі бігала по номерах, як ненормальна, на добу мала тільки 15 хвилин, аби поїсти. Та і загалом, жила тільки на тій каві.
Всі гроші пересилала в Україну. Мама зробила ремонт вдома, син молодший купив омріяний ноутбук та велосипед. Вітку відвезла дітей на море в Єгипет.
У 2021 році я познайомилася з Паулем, він також працював у готелі. Я спершу якось соромилася починати нові стосунки. Ну бо нащо мені чоловік, вже раз обпеклася сильно. Однак, Пауль поводився, як справжній джентльмен. Купував дорогі подарунки, возив на шопінг. І навіть поїхав до моєї Зоряни на весіллі, поставив у конверт молодятам 3 тисячі євро.
Зараз ми живемо разом у його будиночку. Я звільнилася з роботи, бо доглядаю за господарством Пауля та його лежачою мамою. Не думаю, що буду повертатися в Тернопіль. Купила доньці нову квартиру, синові віддала те житло. Він вже сам дорослий, має дівчину. А мами не стало ще рік тому…
Десь два тижні тому вирішила приїхати в Тернопіль, провідати дітей. Бо востаннє бачилися ще на Великдень. Привезла з Паулем їм гостинці, сумка ледь у багажник залізла, солодощі, вина, одяг, для онуків іграшки. Ну і ще “ничку”, бо розумію, які важкі часи в Україні.
Але я не уявляла, що Пауль так різко відреагує на… наші квартири. Що у будинку доньки, що в сина дуже гарний ремонт. Є дорога техніка, стильні меблі. Посудомийка, спеціальний широкий холодильник, робот-пилосос, плазма, сушильна машинка, на терасі поставили собі крісло-качелю.
– Аморе, це що, замок?
– Ні, звичайний ремонт.
– Навіщо? Твій син живе з дівчиною! Чому вам будувати такі розкішні квартири?!
Хоча я б не сказала, що у нас аж такий палац. Просто все стильно. Бо у Пауля старенький будиночок, меблі, які вже варто винести на смітник. У них є садочок, але там зламаний фонтан і ще пластикові крісла, хитаються туди-сюди. Не раз я пропонувала зробити мінімальний ремонт.
Загалом, час вдома ми провели досить нормально. Поїхали до Львова, у Буковель.
Однак, після повернення у Лісабон Пауль дуже змінився. По-перше, перестав давати мені гроші. Каже, аби ми платили порівну за комунальні послуги та продукти.
Його мама лежача, потрібно давати вчасно ліки. А Пауль вимагає, аби я знову повернулася у готель на роботу. Поки я маю деякі заощадження, на свої витрати вистачає. Тим паче, дітям вже не треба пересилати євро в Україну.
Не розумію, чому Пауль так змінився. От що йому не сподобалося в побуті моїх дітей?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!