Я відпрацювала крайню зміну у лікарні. Пішла у бухгалтерію розібратись зі зарплатою, чомусь на карточку не приходили гроші.
Дорогою зустріла завідувачку прийомного відділення.
– Тоня, як добре, що я тебе зустріла.
– Так, я вже от додому збиралась. Завтра ввечері летимо з чоловіком на відпочинок.
– Ти дивись, мені подаруночка звідти не привези, такого, як Машка Гаврилюк чекає. Сьогодні он мені звалилась з ніг, свідомість втратила. Відправила її додому. Вже 7 місяць вагітності, скоро взагалі в декрет піде. А я і замінити її немає ким.
– Я планувала лиш магнітик привезти..
– Ну спасибі і на тому.. Тоню, – вона глянула на мене жалісними очима – я попросити тебе хотіла.
– Ні, і ше раз ні! Софіє, я працювала 2 роки без відпусток. Дай мені спокійно відпочити тих 3 тижні. Я спокою хочу..
– Ну, будь ласка. Ти тільки сьогоднішню ніч відпрацюй, а потім більше не чіпатиму три тижні. Обіцяю.
– Звісно, не чіпатимеш. Бо мене тут не буде.
Не знаю, навіщо, але я погодилась. Цілу ніч їздити на виклики. Я медсестрою працювала. Я вже чоловіку подзвонила, сказала, що чекатиму вдома. Хоча його і так не буде. Попередив, що на роботі перед відпусткою завал. Потрібно все встигнути зробити. Він затримається.
Я спустилась до машини.
Водії стояли і сміялись, весело про щось розмовляли.. Роботи сьогодні майже не було, ніч проходила спокійно. Я уже в передчутті завтрашньої подорожі у Домінікану прилягла на кушетці у швидкій, трохи подрімала навіть.
Так сильно хотілось опинитись біля моря. Ми два тижні побудемо у цій сонячній країні, а потім на тиждень до батьків на дачу. І жодного слова про роботу. Адже ми з чоловіком так рідко бачимось через те, що зміни мої і його не співпадають.
Я рано вийшла заміж. У 19 років. Сергій моє перше кохання. Ми разом уже 6 років.
Нам поступив дзвінок на виклик. Дівчина років 20. Знепритомніла. Підскочив тиск. кровотеча. Приймаємо і виїжджаємо. Її квартира знаходиться недалеко від нас. Тому доїхали туди хвилин за 5.
Підіймаємось. Знала б що буду на викликах сьогодні, взяла б змінне взуття, а так доводиться у туфлях на третій поверх повзти.
Ми відчинили двері. Водій Андрій зайшов перший, я за ним. Чую з вітальні якісь приглушені голоси. Мені навіть здалося, що це голос мого чоловіка. Але цього ж не може бути. Він на роботі зараз. Та іти було туди важко. Кроки були маленькі і повільні. мені почало стукати у вухах. Все ближче і ближче підходжу. Дивлюсь – Сергій. Мій.
Чоловік пояснював Андрію, що трапилось, а мені стало недобре. Сергій одягнений лиш у штани, без светра. Волосся вологе. Щойно з душу?
Цього ж не може бути. Це помилка?
– Тоня, тут госпіталізація. Ранній термін вагітності. Загроза викидню. – сказав Андрій.
В той же момент розвернувся Сергій і подивися на мене. Провисла тиша.
– Неси її у машину, негайно! – крикнула я.
Особисте особистим, але насамперед я лікар. Мені не можна виходити за межі. Я давала клятву. Хоч я і сама не розумію, що робиться. Я не знаю, як це пояснить мені чоловік. Та я і не впевнена, що готова це слухати.. Не знаю, чи варто?
Як ви гадаєте, чому чоловік опинився у тій квартирі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!