Старість дана нам для того, аби ми сиділи і думали над помилками своєї молодості. От і моя черга прийшла…
Сиділа я, дивилась далеко у вікно і згадувала своє життя. А в голові була тільки одна думка: що ж я зробила не так? Усе в мене дуже довго було добре: робота пристойна, заробіток хороший, своя квартира, чоловік… Та ще й троє донечок-красунечок!
Усі сусідки казали, що я просто жінка-героїня: скрізь встигаю і все в мене вдається. Одно питали, як це я так примудряюся у всьому бути хорошою. А я одно жартувала, що то тільки в казках все буває легко і просто, а в житті треба просто все тримати під контролем.
Але я, як виявилось, тримала далеко не все… Пенсія настала дуже швидко, мій коханий, Ігор Васильович, у засвіти пішов три роки тому. А донечки… Ой, то моя найбільша біда. Я ж їм у голови закладала тільки світле, тільки хороше! І от тобі за те дяка: заперли мене в будинок для літніх людей. Кинули матір рідну, наче те кошеня…
Аліна й Настя були хорошими дівчатками: завжди веселі, щасливі. І чого вони такі жорстокі виросли? Сам Бог того не знає. Жили зі мною по сусідству, могли б і навідуватися хоча б раз на тиждень. Але вони надумали, що то для них дуже важко. Та й здали мене до чужих людей віку доживати.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А Марина хоч і хорошою людиною виросла, але ж жила далеко. Років зо три тому переїхала за кордон, чоловіка собі там знайшла, діток народила. Давно вже мене не навідувала, але я на те не ображалася, то ж діло молоде.
Але от на осінь якось мені стає особливо важко. Мабуть, то все через той мій День народження. Я звикла, що завжди мене хтось вітає. А от серед чужих жінок та чоловіків якось мені було недобре.
Аби не засмучувати себе даремно, лягла я спати. Аж тут посеред ночі вриваються до мене Тетяна Василівна, Ольга Володимирівна і Наталя Дмитрівна! Кульки із собою занесли, торт, свічки… Аж до сліз мене подарунком таким довели! І не сказали ж ні слова, що привітання готують!
– Оце ви дівчата дали, та ти що! – кричала від радощів я.
Ми швидко поставили чайник, розрізали мій торт. Сіли святкувати та гомоніти про всяке. Тільки про дітей не згадували. Бо то для всіх, хто в цих стінах живе, дуже важке питання.
І молодість свою згадали, і старість… Та й повлягалася спати, бо вже на нас сусіди скоса дивилися.
Тільки почав на мене сон находити, як хтось почав на вухо шепотіти.
– З днем народження, мамо! – говорив мені хтось голосом Маринки, донечки моєї.
Я ж подумала, що то мені такий сон сниться, у якому я щаслива. Але ж ні! Відкрила очі, а наді мною дійсно донька стоїть!
– Приїхала я до тебе, бачиш? Збирай речі, у нас скоро літак. Не годиться тобі в такому місці старість зустрічати. Поїдеш і мною за кордон, – сказала доня.
Таки не зовсім поганою матір’ю я була! Є в мене дитина, ради якої й молодість не шкода було віддати…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!