Моя донька після 4 курсу вийшла заміж за свого одногрупника та переїхала до нього в село. Родина Романа дуже працьовита, здають в оренду будиночок у горах, мають невеличку козячу ферму та пай землі.
Я вже 10 років живу в Італії та рідко приїжджаю в Україну. А тут донька покликала мене у гості. Аби я приїхала, відпочила, вони мені гори покажуть. Я плюнула на ту роботу, взяла відпустку на тиждень та чкурнула в Україну. Ну бо скільки можна там гарувати? Треба і свою дитину бачити, обіймати, цілувати.
Набрала стільки гостинців, що аж валіза не зачинялася. Хамон, сири, вина, сухофрукти, консервація. Повірте, я сама ледь дотягла сумку до автобуса.
Їхала добу, коли перетнули кордон, то аж заплакала від щастя. От від серця відлягло, що я нарешті вдома. Донька зустріла мене на вокзалі в Івано-Франківську, ми ще їхали потім до села.
І я була розчарована, коли побачила, як живе моя Яна. Вона 4 роки вчилася на юридичному, я оплачувала їй і квартиру, і університет. А зараз вона доїть корів та кіз, робить сир та манікюр сусідкам. Ще додалося роботи на паю та біля городу. І це дипломована юристка. Не такого майбутнього я хотіла для доні. На що взагалі пішли мої гроші?
Хата звичайна, але видно, що трохи стара. Інтернет нормально не ловить, зв’язок поганий. В селі нема магазину, треба їхати за 10 кілометрів до найближчого супермаркету на об’їзній дорозі.
От донька показала мені кімнату, а сама побігла до будиночка:
– Зараз приїдуть нові туристи, треба там все поприбирати.
– То ти ще й сама там господарюєш? А гроші як ділите.
– Навпіл. Свекри сказали, що колись нам той бізнес відійде.
Мало того, що донька на городі працює, то ще й бігає, наче та Попелюшка.
Ввечері сіли до столу. Я витягла частування, все гарно розклала у тарілки.
– Ой, свахо, ви то добро заховайте геть, я зараз сама їсти дам, – сказала пані Галина.
І мене “пригостили” дуже жирним та гострим бограчем, від якого потім живіт болів. Замість канапе товсті шматочки хліба з салом та часником. Ніхто не хотів навіть випити вина, а цмулили домашню самогонку, яку ще водою розбавляли. З солодкого було хіба сир, сметана і ягідки з городу.
Добре, що я привезла свої продукти і не вмерла з голоду. Донька весь час бігала від корів до хати, там щось прибирала, там готувала. То свекруха командувала вареники зліпити для тих туристів, душ помити чи постіль поміняти. Зять з батьком з ранку до ночі працювали у полі, додому приходили дуже пізно.
– Доню, ну це не життя, а якесь рабство. Ти ж мріяла залишитися у Львові там працювати юристом. А це що таке…
– Мамо, але я люблю Романа. І в селі всі звикли до важкої праці.
Я поїхала в Італію вся в сльозах. От щиро сподівалася, що моя донечка знайде щастя. А натомість вона у тому селі перетворилася на якусь служницю. Одягається у старе лахміття до корів, волосся зав’яже у косу та під хустину ховає.
А колись вона виступала на конкурсах краси, мала багато залицяльників. Одягалася дуже модно і вишукано. І хотіла стати видатним юристом.
От що в житті Яни пішло не так? Як вона з такої кралі перетворилася на зачухану селючку? Як мені її знову направити на шлях істинний?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!