До Барселони я переїхала ще декілька років тому, десь у 2017 році. Там жила моя кумася, Маринка.
Я поїхала на заробітки, щоб оплатити чоловікові лікування. Тоді мій коханий Орест мав рак легенів, знадобилося сотні тисяч доларів на операції та курси хімієтерапії. В Україні мені платили вкрай мало, того не вистачало навіть на половину ліків, які ми купували.
На щастя, тоді моя кума сказала, що може допомогти з роботою в Іспанії. Я одразу зібрала валізу, зробила документи та поїхала на заробітки. Доньці тоді було вже 20 років, вона могла доглядати за батьком у лікарні.
Я влаштувалася на 2 роботи – зранку працювала на складі з продуктами, а ввечері прибирала офіси та магазини. Всі кошти відсилала доньці на картку, аби вона оплачувала лікування Орестові.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Однак, через 3 місяці після мого від’їзду чоловіка не стало. Я навіть не встигла з ним попрощатися, поцілувати на прощання та потримати його руку. Чесно, от після похорон я не думала повертатися в Барселону, тільки сиділа вдома та гірко плакала. Донька та зять постійно були поруч, підтримували та заспокоювали мене.
Час мене трохи полікував, зібралася до купи та знову поїхала на заробітки. Добре, що була робота, бо я часто відганяла від себе погані думки про покійного чоловіка.
Гроші я збирала собі на спокійну старість, щомісяця відкладала певну суму на картку. Звісно, про доньку та зятя не забувала, пересилала їм продукти, якісь подаруночки. Як народилася перша онучка Златочка, то привезла нову коляску, ліжечко та дала 2 тисячі євро в подарунок. Адже моя Христина тоді була в декреті, родину утримував Михайло.
І от за стільки років я назбирала дуже пристойну суму. Приїхала цього місяця до України на свята, привезла гостинці та подарунки для рідних. Моя Христина вагітна другою дитиною, народить десь у квітні. Деякі речі ще залишилися від старшої онучки. Однак, одяг старенький, де-не-де вже зношений, у плямках та зашиті дірочки.
Та і пасувало у квартирі зробити ремонт, бо всі меблі старі-старезні, деяка сантехніка вже протікає.
Донька мене гарно зустріла у гостях, приготувала смачну вечерю. І поки нікого не було в кімнаті, я тихцем поставила на стіл конверт з грішми:
– От, візьми. Зробіть ремонт, на дитинку відкладіть.
– Мамо, ти що? Банк пограбувала?
– Ні, то для тебе. Доню, я ж тобі тільки добра бажаю. От, хай буде на зберіганні.
Але наступного дня до мене прийшов зять. Такий злий, аж на обличчі почервонів:
– От, забирайте, – та кинув мені на підлогу гроші.
– Що таке? Що трапилося?
– Мені ваші подачки не потрібні. Думаєте, мене цими євриками хочете мене принизити? Показати, який я нікчемний чоловік та жінку не можу забезпечити?
– Я просто хотіла вам подарунок зробити, для дитинки…
– І що? То вже треба гроші носити? Приємно принижувати зятя? Звісно, що ж може заробити звичайний інженер.
Ми дуже посварилися через гроші. Зять тепер категорично забороняє доньці брати від мене подачки, навіть повернув всі подарунки, які я привезла онуці на Миколая.
Тепер не хоче зі мною навіть Різдво святкувати. Думає, що я навмисне так принижую його гідність. Однак, я не хотіла взагалі псувати з ним стосунки. Ці гроші – це моя підтримка та любов.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!