Свого друга Микиту я знав ще з 1 класу. Ми дуже добре товаришували, я навіть покликав його за хрещеного батька для своєї доньки Богдани.
Потім Микита одружився, жінку звали Тетяна. Дуже хороша, ввічлива, товариська, з почуттям гумору. Ми почали ходити один до одного родинами, моя Світлана з нею добре спілкувалася. То вони собі сиділи на кухні, каву пили, а ми з Микитою на вулиці шашлики смажили.
Одного разу я прийшов до нього у гості. Бачу, що друг без настрою, дуже такий сердитий, насуплений.
– Що таке? На роботі проблеми?
– Та яка робота, я тебе прошу. Танька вже в печінках сидить.
– Тобто? У вас наче все добре.
– Ага, добре. Як не прийду з роботи, то чую “викинь сміття”, “перевір у сина домашку”, “помий посуд”. Та мені на роботі прав вистачає, я додому прийшов відпочити.
Мені не дуже було приємно слухати такі докори Микити про жінку. Адже справжній чоловік не буде іншим розповідати про проблеми у родині. Тим паче, я нічого поганого не бачив у тому, аби допомогти у хатніх справах.
– Ну ти її бачив? Вона після пологів на якогось кабана стала схожа. Мені навіть гидко з нею в одне ліжко лягати спати, чесно.
– Так може ти її підтримай якось. Повір, я сам переконався, що декретна відпустка – це далеко не про відпочинок. Моя Світлана так…
– Невже їй так важко самій викинути те нещасне сміття? Приходжу і чую дитячі крики. Навіть на роботі почав затримуватися і ще у вихідні виходжу на офіс.
І моя Світлана зауважила, що Тетяна ходить сумна, червоні очі від сліз. Хоча Микита мій товариш, але в то момент мені щиро було шкода саме Таню. Не очікував, що він буде аж так знецінювати свою жінку.
А ще вони сварилися через тещу, Марину Вікторівну. Адже вона часто приїздила у гості, допомагала няньчити внуків. Звісно, її не влаштовувало, що зять нічого не робить по дому. А Микита їй відповідав, що “чоловік не зобов’язаний займатися жіночими справами”.
Через декілька тижнів ми нову зібралися у друзів на шашлики. Поки ми розпалили багаття та населяли шампури, жінки готували салат та запікали картоплю
– Знаєш, от було б класно, якби існувала машина часу.
– Навіщо?
– А я б відмотав час назад та не робив пропозицію Тетяні. Ну от нащо вона мені здалася? Товста, не красива, постійно ходить незадоволена, свариться. А так я б знайшов якусь фігурову кралю модельної зовнішності.
І якраз на цьому моменті до нас вийшла Тетяна. Микита одразу притих, почав віджартовуватися. Але Таня просто пішла у кімнату, склала його речі до валізи та викинула через паркан:
– Йди, шукай собі модель. А до мене більше не повертайся.
Звісно, вони розлучилися. Микита чомусь і на нас образився. Не телефонує у гості не приходить. Навіть з днем народження Богдану не привітав. Іншим друзям вже таке розказує, наче це ми Тетяну проти нього намовили.
А Тетяна дуже змінилася і в кращу сторону. Схудла, знайшла роботу, дітей віддала до садка. Гарно заробляє і з нами досі підтримує зв’язок. Наші діти люблять разом гуляти в парку. На минулі вихідні вона поїхала зі Світланою та малюками в Буковель.
Про Микиту вона згадує, наче про страшний сон. Але каже, що дуже вдячна йому. Адже тоді його словами підштовхнули її до розлучення. Зараз вона живе щасливо і ми за неї дуже раді.
А Ви б дали Микиті другий шанс чи прогнали геть, як це зробила Тетяна?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!