Нещодавно мене запросили на ювілей. День народження святкувала моя колега по роботі. Колектив у нас дружній. Зрештою, усього 4 жінки, то як нам не згуртуватися? Та й працюємо разом ми вже багато років.
Тому я не стала відмовлятися, коли Раїса покликала мене на своє 45-річчя. Було б дуже некультурно проігнорувати таку подію. Скинулися з дівчатами і купити подрузі новий телевізор. Річ не з дешевих, але Рая постійно нам про нього торочила, ніби й натякаючи, що саме їй потрібно. Оце втішиться, коли побачить!
Вона довго вирішила, де саме робитиме святкування, але нарахувала невелику кількість гостей і відмовилася від кафе. Вирішила облаштувати все у своїй квартирі. Зекономила гроші, але отримала мороку з підготовкою в домашніх умовах.
— Посидимо по-домашньому. Скільки нам дівчатам треба!? Для чого нам ті ресторани!
Ми перечити не стали. Не могли – її ж день народження, тож не нам вирішувати. Усі мали зібратися на третю годину дня в неділю. Якраз вихідний, зможемо відпочити перед новим робочим тижнем.
Я виросла з думкою, що люди, запрошуючи гостей, готують усе заздалегідь. Особисто я роблю саме так. Не люблю затримувати гостей і бігати потім кухнею, як опарена. Всі страви, стіл, місця – усе роблю заздалегідь. Тож з такими очікуваннями я й ішла до Раїси.
Вийшла завчасно, бо не люблю поспішати. Але прийшла занадто швидко. Стояти під під’їздом не хотілося, бо надворі вже прохолодно, тож вирішила постукати до Раї. Не прожене ж.
Перед цим навіть на манікюр сходила і зачіску нову зробила, ніби це у мене день народження, а не у моєї колеги. Жаль, звичайно ж, що оцінити це все сильно й не буде кому, бо все відбуватиметься вдома. Але нехай. Усе одно ж мені дуже хотілося виглядати відповідно.
Словом, вийшло так, що прийшла я на годину раніше. Думала, Раїса мене лаяти буде. Але вона радо відчинила мені двері, ще й втішилася, що я так рано прийшла.
Перше, що мене здивувало, ювілярка і досі бігала по дому в халаті. Ніякого макіяжу, ніякої зачіски – нічого. Я аж розгубилася. Але потім думаю, ще є час, напевне, відкладає до останнього, бо надто заклопотана приготуваннями.
– Вітаю тебе, дорогенька, з Днем народження! – кинулася їй в обійми я.- А ти, бачу, ще зовсім не готова. Скоро гості почнуть збиратися, а ти в халаті бігаєш.
– Дуже добре, що ти прийшла швидше. Маю для тебе справу.
Я аж здивувалася, які це в неї могли бути справи для мене.
– Допоможи салати зробити, а ще посуд треба помити, витерти бокали, сервірувати стіл, порізати ковбасу із сиром, зготувати щось на основне і збігати за солодким у магазин.
У мене ледь щелепа не відвалилася. Оце так неготовність до власного ж ювілею.
Я, звичайно ж, як і всі, хтіла просто прийти погоститися та повеселитися, а не готувати оце все, але що вдієш. Якщо вже все так погано, то допоможу. До слова, у неї не було нічого готового. Взагалі. Гості скоро почнуть сходитися, а їй навіть садити їх не було за що – стіл складений десь у підвалі валяється. Жах!
Постояла я на кухні. Не змогла вирішити, за що взятися першим. Пішла до Раї. Заходжу, а вона сидить собі спокійно і фарбується. Ну так, це важливо, але ж вона щойно всю роботу на мене скинула! Це моє свято чи її?
— Де у тебе фартухи чисті? Боюся плаття вимастити. І не барися тут, ходи помагати. Я все сама не встигну. У тебе ж нічого готового!
Рая тільки видивилася на мене, ніби я їй Америку відкрила.
– Ой, та все там нормально. Зараз станемо вдвох і все швиденько зробимо.
– Ти хоч якісь заготовлення маєш?
– Ні, не хотіла звечора робити. Та не переживай ти, усе встигнемо.
Не минуло й 20 хвилин, як у двері почали дзвонити гості. Вони сидять у залі, балакають, вітають ювілярку, а я на кухні салати ріжу і посуд перемиваю. І за що мені тільки це все? Сто разів уже пожаліла, що вийшла швидше зазначеного часу.
Хіба це я повинна про все дбати? Добре, що деякі знайомі, помітивши, що я сама за всім бігаю, погодилися допомогти. Хтось за нарізку взявся, хтось м’ясо маринує, я на стіл накладати пішла. Скінчили все і сіли за стіл майже о шостій вечора. А мали о третій дня!
Ще довго згадуватиму цей день народження, бо ще нічого подібного ніколи не бачила. Для чого тоді було влаштовувати святкування, якщо готувати нічого навіть не збиралася? Ще й я не в ту мить зайшла.
Словом, такий собі день народження. Телевізора він вартий точно не був!
А на чиїй стороні ви?
Допомогли б такій іменинниці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!