Пишу і сльозами заливаюсь! Такий мені подарунок діти вирішили влаштувати, що навіть слів бракує…

Пишу і сльозами заливаюсь від щастя! Такий мені подарунок діти на ювілей зробили, що я й мріяти про це не могла! Тільки от тепер задумуюсь, чи заслуговую на це?

Усе життя десь далеко від рідного села я не виїжджала, адже тут жила і мала роботу. Я з чоловіком вели велике господарство, згодом народили двоє дітей, тому зрозуміло чим я займалась. Зараз донечка та син вже дорослі, живуть та працюють в місті, але щовихідних приїжджають до мене. На жаль, чоловік декілька років тому помер і я залишилась одна. Проте ще не було жодної суботи, коли діти б не приїхали.

Я стараюсь не сумувати, навпаки, діти мені додають мотивації і я з понеділка по п’ятницю прибираю, щось куховарю та чекаю на їхній приїзд. Це мені надає сили. 

От мені мало виповнитись 60 років, але святкового настрою не було, тому й повідомила дітям, що святкувати цього року не хочу. Проте донечка Соломійка переконувала мене, що таку ювілейну дату потрібно святкувати. 

– Мамо, ми вже все з братом спланували ! Ти поїдеш до Італії —  заявила донька.

– Я до Італії? — здивувалась я.

– Так, ми хочемо, щоб ти поїхала на відпочинок. Ми вже все оплатили, тільки поживеш у тітки Ірини, ми її попередили, вона знає, що ти приїдеш.

– Оце так сюрприз! Діти, ну якщо вже все оплачено та сплановано, то вже нехай так і буде, поїду!

Добре, що донька уточнила і сказала, що це “відпочинок”, бо я б вже почала хвилюватись, чи часом вони мене на заробітки спровадити не хочуть. Бо мою сестру Іру діти так і спровадили, що вона навіть не зрозуміла як потрапила на роботу замість відпочинку. Вона там вже 20 років живе та працює, при цьому усі зароблені кошти відправляє доньці, бо вона так вже звикла.

Через тиждень після ювілею я вирушила вперше в житті за кордон, до Італії. Цікавою була поїздка. Мене зустріла сестра, показала Рим, у її вихідні ми ходили на море, навіть у Ватикані побувала. Раптом діти мені телефонують і просять затриматися.

Пошепки

– Мамо, та відпочинь ще собі там трохи. Тиждень це дуже мало. Залишся хоч на місяць, тобі сподобається —  говорили вони.

– Та мені якось не зручно… Треба Іру запитати чи вона не проти —  мовила далі я.

– Якщо ти хочеш залишитися, то я не проти! Залишайся скільки хочеш, мені з тобою навіть веселіше. —  сказала сестра.

Тоді я все-таки вирішила залишитись. Тільки мене тривожило щось, не давала спокою думка, чому Соломія так вмовляла мене залишитись? Тільки після приїзду додому все стало зрозуміло…

Уявіть собі: я приїжджаю в село, підходжу до своєї хати й не впізнаю її. Мої діти додумались за місяць часу добудувати мені ванну кімнату та туалет. Провели воду в хату, тепер мені не доведеться носитись з відрами від криниці, а ще зробили косметичний ремонт у всіх інших кімнатах. Коли я побачила цю красу та чистоту у своїй хаті, то аж сльози на очі вийшли. 

– Мамусю, це ще один тобі від нас подарунок! — сказали діти.

Слів бракує аби описати всю вдячність, любов та щастя! Ну хіба мені не пощастило з такими дітьми? Дуже приємно, адже не всі діти поважають своїх батьків. Виявляється, сестра Іра все знала і погодилась допомогти дітям в організації подарунка. 

– Дуже добрими виховала ти своїх дітей — потім мені говорила сестра. 

А я інколи задумуюсь, чи заслуговую я на такі подарунки? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Soffi
Adblock
detector