Я народилася на Франківщині у багатодітній родині. Загалом, нас було 7 у родині – батьки, старші сестри Ірина та Марина, я і два братики, Максим та Марко.
Жили ми нормально, однак, досить економно. Я не мала нового одягу, всі сукні чи кофтинки доношувала за старшими сестрами. Солодощі вдома були вкрай рідко, хіба на якісь свята чи коли батькам прийде зарплата. А про таку розкіш, як відпочинок у таборі чи поїздка на море я могла хіба що уві сні побачити. Тим паче, батьки завжди наголошували, як важко їм даються гроші і як складно нас забезпечувати.
Після 9 класу я переїхала до Львова, там вступила до коледжу на швачку. Жила у гуртожитку, підпрацьовувала нянькою чи офіціанткою після пар. Так хоча б у мене були гроші на нормальний одяг та косметику. Інколи декілька гривень могла батькам надіслати в село.
У 20 я познайомилася з Андрієм. Такий статний хлопець, галантний, з почуттям гумору. І я йому також була небайдужа. Ну от як така сіра та бідна миша могла сподобатися такому хлопцеві?
Ми зустрічалися рік, потім одружилися. Батьки його, до речі, дуже тепло прийняли мене в родину. Звісно, весілля минуло з шиком та блиском, за все заплатили свекри. Якщо коротко, то його родина вже десятиліттями займається ремонтом автомобілів, відкрили декілька СТО по області та ще й приганяють машини з Америки та Європи. А покупців завжди було багато, бізнес користувався попитом.
Я почала жити, як та королева. У мене була машина та водій, який возив мене на шопінг чи закупи. Часто Андрій замовляв їжу з ресторану або ж ми їхали у якесь гарне кафе. Двічі за літо відпочивали закордоном, взимку майже щотижня бували у Буковелі. А коли я народила донечку Злату, то чоловік найняв мені помічницю в господарстві та ще няньку. От я тоді так раділа, що нарешті витягла свій золотий білет у щасливе життя!
Однак, хтось нашому щастю все-таки наврочив. У 2020 році бізнес пішов під одне місце. За декілька місяців ми зачинили всі СТО, продали автопарк, собі залишили хіба стареньку Шкоду. Переїхали з двоповерхового будинку у двокімнатну квартирку на Левандівці. Я була змушена шукати роботу в ательє, аби мати бодай якісь гроші. Час від часу ще можу сусідам пошити одяг, щось десь поремонтувати, підлатати.
А от Андрій за ці 3 роки дуже змінився і в гіршу сторону. Почав сильно пити, навіть крав у мене гроші з сумочки на горілку. Не раз його сусіди забирали з гаража на руках, бо чоловік навіть йти не міг нормально. Мої батьки передають продукти з села, а свекри самі ледь кінці з кінцями зводять.
Місяць тому він мав нормальну роботу, займався ремонтом машин. Однак, декілька днів тому посварився з директором і його звільнили.
І от я сама тягну родину. Купую всім одяг на секонді, акційні продукти. Інколи спеціально беру на базарі ті овочі та фрукти, які підгнили і їх можна задешево купити.
Сталося те, чого я найбільше боялася – знову повернулася до злиднів. У Андрія взагалі нема мотивації рухати далі, він просто опустив руки та не думає про родину.
Вже не вперше я задумалася про розлучення. Знаєте, мені не страшно почати все з нуля, переїхати у нове місто, знайти роботу. Я вже раз так точно робила. Просто розумію, що Андрій тягне мене на дно. Спивається, гроші додому не приносить. А в нас росте маленька донечка.
Як мені бути? Я не знаю, що взагалі робити. З одного боку, шкода чоловіка. Але з іншого, вже нема сил терпіти його пиятику та безвідповідальність.
Що Ви можете порадити нашій героїні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!