Хтось скаже “невістка – чужа у горлі кістка”. Однак, хочу розповісти свою історію та похвалитися, яка у мене чудова невісточка Олена.
Декілька років тому син Роман привів її додому. Я щиро тішилася за молодят. Навіть не дивлячись на те, що Оленка виросла в інтернаті, але вміла добре господарювати. Зранку смачний сніданок приготує, посуд помиє, поприбирає, речі у прання закине. Така хороша, що словами не передати. Я хвалилася всім сусідам такою невісткою.
Однак, коли народилися діти, то Романа наче підмінили, чесно. Він мало того, що жінці ніяк з малюками не хотів допомагати. То ще виставляв претензії:
– Мамо, я приходжу – а вдома безлад! І каже “почекай 10 хвилин, я зараз вечерю приготую”. А я вже хочу їсти!
– А ти сам не можеш їй допомогти? Рук не маєш чи що?
– Чим? Їсти готувати – то жіноча справа. Тим паче, що вона в декретній відпустці. Мала б совість вдома байдикувати.
Але це дуже важко – доглядати за великим будинком та ще няньчити дітей. Я ще працювала на роботі і не було потреби звільнятися заради виховання онуків. Намагалася говорити з Романом, аби він трохи спустився на землю та почав поважати жінку. А він мене взагалі не слухав! Складалося враження, що то не мій син, а якась безсердечна людина.
А коли почалася війна, то Роман просто втік закордон. Боявся, що заберуть до армії та відправлять на фронт. 24 лютого я прокидаюся – а речей сина нема. Ні зубної щітки, ні взуття та навіть цигарок. Так ми з Оленкою та дітками самі залишилися. Мене “поперли” з роботи, бо приїхали біженці. Тоді Оленка взяла всі обов’язки на себе, влаштувалася на дві роботи. Продавала продукти на ринку, а ввечері ще мила там підлоги.
Всі гроші віддавала мені, аби я купила поїсти, заплатила за комунальні послуги. Якось раз син мені зателефонував та сказав, що він у Німеччині. Сподівалась, що Роман одумається, бодай почне жінці гроші висилати на дітей! Ага, звісно. Сам скаржився, що мало заробляє і ні копійки не дав.
Тоді я зрозуміла остаточно, що син чужа людина. Ще минулого року перед Великоднем зібрала всі документи та пішла до нотаріуса. Переписала весь спадок на невістку та дітей. Оленка аж заплакала, коли про це дізналася.
– Ти мені як рідна донька. Будеш тут повноцінною господинею. Хоча б так спокутую гріх сина перед тобою та Богом.
Зараз у нас все добре. Я знайшла підробіток, няньчу сусідських дітей. Мої онуки вже пішли до школи, добре навчаються, приносять гарні оцінки. Оленка також піднялася у кар’єрі та за рік стала заступником директора ринку. Ми розбудували хату, купили машину, поставили ще літню кухню.
І от тиждень тому до нас неочікувано у гості приїхав Роман. І не сам, а з компанією друзів. Ну і нову жінку привіз.
– Сину, то що за люди?
– Ма, то мої друзі. Ми разом працювали в Німеччині. Але директор кинув нас на гроші, з квартири вигнали. А це Ліда, вона вагітна від мене.
– І що ти від мене хочеш?
– Як що? Ну в тебе двоповерхова хата, ми поселимося на вільному поверсі.
– А Олена де дінеться?
– А вона ще тут живе? Я думав, що ти її давно вигнала. Вона ж тобі ніхто.
– Як це ніхто? Вона мати моїх онуків. А ти мав совість і страх сюди навіть заходити. Ще й вагітну жінку привів.
– Мамо, ну не роби скандал. Друзі у нас поживуть декілька днів.
– Ні! Забирай всі свої речі та провалюй, аби очі тебе не бачили! Я від тебе давно відреклася, а Олена стала мені за доньку.
Син наостанок почав погрожувати судом, а я відповідно поліцією. Покричали і на тому розійшлися. Де зараз Роман та його дівка пузата – поняття не маю. Я не прийму ту дитину в родину. Для мене існує тільки Оленка та онуки.
Бабуся вчинила правильно?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!