Чи корисно людям похилого віку відмовлятися від спілкування з рідними? Що ви скажете на те, що у такому віці краще зосередитись на власних думках, аніж дослухатися до інших?
На ці питання відповімо не ми, а наша героїня з Херсона — Олена Дмитрівна.
До речі, цікаво дізнатися твою думку стосовно поради пані Олени, що варто обирати усамітнення замість проведення часу у гучній компанії. Тож дамо слово нашій героїні.
Мінімальне спілкування
Недавно мені виповнилось 64. Чесно кажучи я практично не спілкуюсь зі своїми рідними. Коли я святкувала 60-річчя, то зрозуміла, що час такий швидкоплинний, що витрачати його на пусті балачки немає сенсу.
Донедавна я тричі на тиждень зідзвонювалась із своми сестрами та іншими родичами. Щовихідних могла зустрічатися зі своїми подругами. Хоча в молоді роки ні дня не провела на самоті. Тепер все геть навпаки.
Я полюбила час, коли занаходжуся наодинці зі своїми думками. Ніхто не каже, що я геть стала відлюдьковатою чи обірвала всі зв’язки.
Просто я навчилась не нав’язуватись та уникати тих людей, що не цінують мій особистий простір та час.
Один з класиків писав, що мудра людина з віком схильна між спілкуванням та самотністю обирати друге і я цілком з цим погоджуюсь.
Спілкування теж потрібне, але його варто вживати як делікатес, в міру. Я цілком підтримую таку думку.
Хибно думати, що самотність для людини похилого віку – покарання. Це скоріше дар. Звісно поки я не розуміла цього, то страшенно сумувала, але тепер я можу спокійно осмислити власне життя.
І навчилась радіти кожній миті життя.
Психологи радять проговорювати з рідними свої проблеми, щоб не накопичувати у собі негатив. Та я вважаю корисніше не озвучувати свої думки, а аналізувати їх.
Що ж, отакої думки наша героїня. Що з цього приводу думаєте ви? Чекаємо ваших коментарів та бажаємо гарного дня!
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!