Ранок. Київ. Aптeкa на Подолі. Раптом, дядько років 70 підходить до мене і каже

Стою вранці на вулиці біля аптеки. В Києві, на Подолі. Час 9.15, а заклад відчинитись має аж о 10.00. Тоді ще якось так холодно було, вітер пронизливий був.

Черга зібралась, четверо людей стояло. Питаю, за ким я буду стояти?

– Перед вами ще людей 15 буде, зайняли чергу..

– Я зрозумів. Погрітись не хочете? Я на машині.

– Ні, дякуємо, чоловіче. Ми тепло одягнені, – усміхнено говорить жіночка. В руках тримає термос з теплим чаєм.

– Хлопче, а ви маєте ще якісь справи?

– Так, діду, маю, їх стільки, що не перерахувати, – сміюсь. А сам і дійсно поспішаю, мені авто на ЗСУ перегнали, треба було перевіряти.

– То, хочеш залиш свій номер телефону чи гроші, я куплю, що треба, а ти під’їдеш і забереш, коли зручно. Бо тут постійно черга величезна… Не достоїшся…Я он тут живу – показує на сусідній будинок.

Я дуже приємно був здивований тим, які все-таки милі і добрі у нас люди. Що там, росіяни, у вас в чергах за бігмаком чи в ікею бувало таке? Впевнений, що ні! І ніколи не буде!

Такі історії викликають гордість за наш народ! Нам є за що і за кого боротися!

Автор: Ярослав

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!