У 2017 році не стало мого чоловіка Петра. Він довго хворів на рак, ми витратили багато грошей на лікування, операції, терапії. Однак, це не допомагало. Він останні 2 місяці взагалі не міг навіть піднятися з ліжка в туалет.
І після похорону я сама ледь не злягла. Мені було дуже важко морально, я постійно плакала, дуже схудла.
Тоді на допомогу прийшов мій старший син Вадим. Спершу він з жінкою Оленою приїздили до мене у гості щотижня. То їсти приготують, поприбирають, привезуть солодкі гостинці. Олена навіть купила саджанці троянди та посадила кущі біля хати.
Але через 3 місяці вони взагалі вирішили до мене переїхати. Тим паче, невістка була вагітна, хотіла, аби дитинка на свіжому повітрі росла. Ну і я буду під боком, допомагатиму. Адже то перша дитина, їм буде важко, а я вже старша, маю досвід. Ну і до того ж, вони тоді мешкали на орендованій квартирі. Це дуже затратно, нащо платити чужій людині щомісяця чималі гроші? У мене велике подвір’я, місця вистачить для всіх у хаті.
Вадим дуже допомагав мені в господарстві. Добудував другий поверх, на веранду привіз великий диван та стіл, ми тут снідаємо щоранку. Олена купила штучні деревця для декору, посадила красиві клумби на вулиці.
Дуже красиво заклали бруківкою подвір’я, забрали старий паркан та зробили новий з каміння, ще й ворота такі, які автоматично відчиняються та зачиняються. Вони удвох працюють, а я собі з онучкою Зорянкою граюся. От знаєте, після переїзду старшого сина так добре стало. Вдома тепло, затишно, лунає дитячий сміх. Влітку ми запрошуємо сусідів та родичів у гості на шашлик, невістка смачно готує.
За всі ці 6 років діти ні копійки з мене не взяли, ні на комунальні, ні на продукти. Навпаки, забезпечували всім необхідним. Навіть дарували путівки у санаторії, закордон на відпочинок.
Однак, місяць тому повернулася додому моя молодша донька Світлана. Розлучилася з чоловіком та забрала сина. Спершу думала залишитися у Києві (куди переїхала після весілля). Але от квартира належала колишньому зятеві, от він їх виставив за двері геть. Світлана мала пару тисяч гривень, яких вистачило тільки на 2 місяці оренди квартири. А треба ще платити за продукти, одяг, якісь розваги.
Але ця ідеальна картинка родини руйнується. Світлана поводиться дуже нахабно та зверхньо. Свариться з Вадимом та Оленою. Наче вона навмисне приїхала нас розсварити:
– Ти чого взагалі припхалася з Києва? З чоловіком полаялася, то тепер до мене черга дійшла?
– Я донька і маю права на цей будинок.
– Ти сюди ні копійки не вклала. Так що забирай свої речі та провалюй геть або ж мовчи і не дорікай.
І діти дійсно дійшли через сварки до суду. Світлана хоче відсудити у мене та сина половину вартості будинку та купити на ті гроші купити власну квартиру. Або ж зробити обмін.
Але сина такі умови не влаштовують:
– Я 6 років вкладав у цю хату гроші, тут порядки наводив. А вона це все забере? Ні, не віддам!
А мені тепер соромно навіть на вулицю вийти, бо всі сусіди про нас пліткують. Щодня чують сварки, крики, лайку. Я вже сама почала пити заспокійливі ліки, бо серце болить.
І я не можу сама купити доньці навіть однокімнатну квартиру. Зараз все житло виросло в ціні через війну.
Що мені робити? Як помирити дітей?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!