На високому пагорбі за старим селом стояла одна єдина хатка. Там жив чоловік з дружиною та маленькою донечкою.
Були вони людьми звичайними, чесними. Жили, як Бог заповідав: і ближніх шанували, і зла живому ніколи не чинили. А щонеділі ходили вони у храм на службу Божу, аби попросити собі щасливого життя та сповідати свої гріхи.
Щовечора збиралась родина разом та читала сильну молитву, яка оберігала їхні сни. Ангел Господній кожну молитву слухав та відносив до Царства Небесного, як того люди й просили.
Чи довго так вони жили, чи ні, а почалась якось страшна негода. Густі хмари пускали грізні блискавиці, небо прорізали гострі спалахи. Зрозумів чоловік, що чекати їм лиха цієї ночі. Будинок стояв вище, від усіх. І мала б у нього влучити блискавка…
Поміркував чоловік та й сказав донечці своїй відійти від вікон, лягти та прикрити голову руками.
– Дитя моя, я не залишу тебе саму, хоч би чого це мені коштувало! – сказала жінка і накрила донечку собою.
– Рідні мої, як така вже для нас Божа воля, то нехай забирає він в останню путь на усіх! – сказав чоловік і прикрив сім’ю власним тілом.
У хаті запала тиша, лише грім невпинно нагадував про себе… І раптом стало у кімнаті світло, ніби в день! Зрозуміли чоловік та жінка, що це вже й прийшов їхній кінець.
Але блискавка не влучила в будинок, пішла полем за селом…
Побачив Ангел з небес, що мають люди в серці віру, та не знають, де порятунку шукати. От і спустився він не Землю, аби блискавку від дому їхнього відвести.
Того вечора повернувся Ангел на Небо без молитви, але з шаною, вірою та любов’ю.
А як часто ви звертаєтесь до Бога у молитві?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!