Рідня мого хлопця влаштувала справжній cкaндaл, бо я відмовилася утримувати та дбати про його сестру

Я з нетерпінням чекала закінчення робочого тижня. Це були дуже виснажливі 5 днів, що тягнулися, як справжня вічність. І ось нарешті п’ятниця. Я прийшла додому, сподіваючись, що це ідеальна нагода відпочити.  

Але ще з порогу мене зустрів мій хлопець. Він аж світився від щастя, тож і я подумала, що він підготував мені якийсь сюрприз. А в реальності я почула, що до нас в гості приїхала його сестра. Дівчина перейшла в 11 клас. Мене такі новини шокували. Ніхто навіть не попередив мене про це. Хоча квартира, до слова, моя. Купила її я ще до того, як ми почали зустрічатися з Андрієм. 

З іншого боку, не вижену ж дитину на вулицю. Нехай.

Я роздяглася, ввійшла до спальні і побачила цікаву картину.

Гостя всілася на мій раритетний комод, за який я віддала шалені гроші. Він ж не для того призначений, щоб сидіти на ньому – невже важко здогадатися?

Дівчинка фотографувалася, навіть не помічаючи мій осудливий погляд.

– Красивий комод, правда? Але сидіти на ньому не варто. Він дуже дорогий. 

– А виглядає, як той, що у моєї бабусі в селі,- знизала плечима гостя.

– У тому і його цінність. Попрошу не торкатися моїх речей,- спокійно відповіла я.

Опісля протерла комод і пішла відпочивати. Хотіла розігріти вечерю. Я готую собі окрему їжу, бо не їм жирне, як Андрій. Тому ще зранку залишаю собі маленькі порції на обід, який беру із собою, так на вечерю. І ось саме це я й хотіла зробити. Доки не збагнула, що на місці, де мав би бути мій рис з рибою, немає нічого. Зате тарілки ніхто помити не здогадався. Це мене обурило ще більше. 

Хотіла відпочити на вихідних після робочого тижня, але, схоже, такої можливості у мене навіть не буде. 

Так, поведінка Софії мені дуже не подобалася, але я не могла її просто вигнати з дому. 

– Андрію, я вже втомилася. І взагалі сестра твоя, а не моя. Ти мене навіть не попередив про таких гостей. А тут хочеш, щоб я її доглядала. Уже тиждень це триває. Я не витримаю більше.  

– Слухай, ми – сім’я, отже, ця дівчинка така ж твоя сестра, як моя. І взагалі у мене відрядження скоро. Я за нею приглянути не зможу. 

– То бери її із собою. Я відпочити хочу. 

Але наступного ранку Софія готова була йти на дівочі посиденьки зі мною, а не їхати у відрядження з братом. Певне Андрій навіть не розглядав запропонованого мною варіанту. Одразу заявив сестрі, що я нібито візьму її із собою. Цирк!

Я, звичайно ж, уваги на це не звернула. Вдала, що не звернула.  Зібралася по своїх справах. Аж тут до мене причепилася Софія.

– А ти куди?

– З тобою. Хотіла ще в кафе одне зайти, але не знаю, де воно.

– Тоді відкривай карти і гуляй собі. У мене власні справи є.

– Але…

– Що?

–  Я грошей не маю. 

– Погуляй вулицями. За це грошей не беруть.

Так я й залишила дівчинку саму. І в мене навіть не було докорів сумління. Я навпаки прекрасно провела час зі своєю знайомою. Погуляла. Відпочила нарешті.

До слова, наболілим поділилася зі знайомою. А та тільки похитала головою і сказала, що з часом від таких гостей буде більше проблем, ніж користі. Тоді я її не послухала, а зараз розумію, що вона мала рацію. 

Не встигла я повернутися додому, а там уже Андрієві батьки були та інші їхні родичі. І куди вони всі? Ніби щось страшне трапилося.

І знову про цей візит ніхто не попередив мене.

Не встигла я поріг переступити, як на мене посипалися звинувачення. Найбільшу проблему бачили в тому, що я лишила Софію саму в незнайомому місті без грошей. До цього маскараду образ приєднався й Андрій. Я не витримала.

– Знаєте, спершу хотіла б дізнатися, що ви всі робите у моїй квартирі? Далі. Хто я така цій дівчинці, щоб дбати про її фінанси? Вона має тата, маму, брата. Я тут до чого? Тож це до вас питання, як ви залишили дитину без засобів існування у незнайомому місті. Гадали, що я візьму її під свою опіку? Я б ще подумала над цим, якби мене хоча б попередили, що Софія житиме в мене. Але дізналася я про це тільки тоді, коли вже все було вирішено. І ви ще смієте мене у чомусь звинувачувати? 

Церемонитися я не стала. Вигнала з квартири всю сімейку. Навіть Андрія не пошкодувала. Вручила батькам його речі. Тільки так можна було позбутися нав’язливих родичів.

Чи правильно вчинила дівчина?

Або ж не варто було так гарячкувати?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!